«Упала на коліна й дякувала Богу»: розчулююча історія морпіха із Закарпаття Мирона Сегедія, який повернувся з полону після 4,5 років неволі
Радісна й довгоочікувана звістка для всього Закарпаття: з російського полону повернувся захисник України, морський піхотинець Мирон Сегедій. На повернення сина його родина чекала понад 4,5 роки, вірячи в диво щодня.
Мати воїна, пані Наталія, яка зараз мешкає у Сваляві, розповіла про перші хвилини, коли дізналася, що її дитина нарешті на рідній землі, та про перший довгоочікуваний дзвінок із вільної України.
Сповіщення в «Дії» та сльози на кухні
Про майбутній обмін родина здогадувалася зі спільнот у соцмережах, але офіційне підтвердження прийшло вранці 23 жовтня.
«Я готувала обід на кухні, коли чоловік приніс свій телефон і запитав, чи бачила я СМС. Коли вдягла очки й прочитала: "Вашого сина звільнено з полону", — кинула все на сковорідці й побігла по свій телефон. У додаток "Дія" теж прийшло підтвердження. Емоції неможливо передати: я упала на коліна й просила Бога, дякувала Йому за це диво», — ділиться емоціями Наталія Сегедій.
Перший розчулений дзвінок від Мирона пролунав просто з автобуса, яким звільнених захисників везли після обміну. Уже наступного дня зранку він знову набрав рідних зі словами: «Мамуля, привіт!».
Шлях морпіха: від контракту в 2020 році до пекла Маріуполя
Мирон Сегедій народився 15 серпня 1996 року. До лав Збройних Сил України чоловік вирішив вступити у 2020 році. Попри прохання матері обрати строкову службу, Мирон наполіг на контрактній і приєднався до славетної 36-ї окремої бригади морської піхоти, яка дислокувалася в Миколаєві.
Повномасштабне вторгнення воїн зустрів на передовій. Під час боїв у оточеному Маріуполі у квітні 2022 року відбулася одна з найважчих розмов із батьком — Мирон попрощався, сказавши, що викидає телефон, та попросив передати мамі, як сильно її любить. Тоді, під час спроби прориву, частина підрозділу потрапила в оточення та полон.
Пережили окупацію й боролися за сина на Закарпатті
Родина Сегедіїв родом із Закарпаття, хоча тривалий час мешкала на Запоріжжі, де батько працював поруч із Енергодаром. Після потрапляння сина в неволю батьки понад півтора року залишалися в окупованій зоні. Лише восени 2023 року їм вдалося виїхати через Польщу та повернутися на рідне Закарпаття — до Сваляви.
Перебуваючи в області, пані Наталія не втрачала надії: вона отримувала рідкісні листи від сина та постійно виходила на акції на підтримку полонених і зниклих безвісти в Ужгороді та Мукачеві.
Сьогодні родина нарешті чекає на зустріч із Мироном після його реабілітації та обстежень.
Вітаємо Захисника на рідній землі та бажаємо якнайшвидшого відновлення!