В одному з ресторанів Ужгорода дівчині підсипали наркотики (фото)

лютого 13 / 2020
В одному з ресторанів Ужгорода дівчині підсипали наркотики (фото)
Далі – повний текст без змін від Світлани Федик:
Знаю про шахрайські схеми, але ніколи не думала, що сама попадуся. Отже, власне історія. Я їздила у Словаччину купувати дороговартісний препарат “Імодін”. Він у нас коштує втричі дорожче, аніж в Братиславі. Тому був сенс брати там. Везу ліки собі і ще одній дівчинці з Закарпаття (ми тиждень тому лежали з нею в одній палаті у лікарні). В дівчини складний діагноз – розсіяний склероз. Хто не знає – то це хронічне невиліковне захворювання нервової системи, яке призводить до інвалідності, якщо не приймати імуноглобуліни та ряд інших необхідних препаратів. Внаслідок хвороби дівчина погано бачить. Лише 4 відсотки зору. І дуже погано ходить. На вулиці пересувається, якщо її вести під руку. В людей з цим діагнозом часто відмовляють ноги. Живе вона в одному смт на Закарпатті за 150 км від Ужгорода.
Я вернулася зі Словаччини сьогодні. В 11 вечора була на вокзалі в Ужгороді і мені терміново треба було їхати до неї в село, щоб віддати їй ліки. До ранку то не могло почекати. Бо ліки містять компоненти донорської крові і мусять зберігатися при температурі від 2 до 8 градусів. Не більше і не менше. Інакше – псуються і їх можна викинути. Я їх транспортую в автохолодильнику, але акумулятори штучного холоду вже майже розмерзлися, бо довго їхали, тому могла не довезти. Поспішала до неї.
В Ужгороді до мене підійшов чоловік, який спитав, куди мені треба. Я назвала село. Він одразу підвів мене до свого товариша таксиста, який був поруч, і сказав, що той відвезе мене туди через годину. Спитав звідки їду. Сказала – з Братислави. Тепер я розумію, що я була просто його клієнтом, який має якийсь товар і гроші. Той чоловік сказав, що забере мене з вокзалу і заведе до кафе, бо на вокзалі мене можуть “обработать”, як він сказав, цигани. Я ще пожартувала, що він певно хоче зробити це перше за них. Але я прийняла рішення іти в кафе, бо там є люди, а не пусто як на вокзалі. З дороги була голодна і замовила їжу та пиття.
В якусь мить чоловік видався мені підозрілим. Він дуже швидко говорив. І одразу про різне. Відволікав увагу. Весь час повторював, як мені пощастило його зустріти і що тепер його товариш таксист завезе мене, куди мені потрібно. Ми поїли. Він сказав, що на мить відійде.
Я встала з-за столу і в одну мить мені різко стало погано. Почало сильно колотитися серце, я стала здихатися. Мене всю трясло. Раніше такого не було. Ніколи. Ноги дуже дрижали і ледь змогла спуститися з другого поверху на перший, де був бар. Я запідозрила, що мені щось підсипали в їжу. Швидше всього, клофелін. Зрозуміла, що зараз можу відключитися і як добре, що я не сіла в авто до доброго закарпатського “таксиста”. Там би в мене могли відібрати життєво важливі ліки, гроші і невідомо що зробили би зі мною.
Отже, я спустилась до адміністратора кафе. Сказала, що мені певно щось підсипали і попросила терміново викликати швидку. Ці прості речі я ледь змогла вимовити, бо просто задихалася і ледь стояла на ногах. Викликали швидку. Медики зміряли тиск. Мій звичний тиск 90 на 60. Понижений. Вище 120 не підіймається. Якщо 130, то я мало не помираю. В той момент як міряли було під 150 на 80!!!! В житті не мала такого тиску.
ДАЛІ – ШОК!!!! Медик з швидкої вислухала мої підозри про клофелін, глянула на мене як на дуру і сказала, що то не клофелін, бо я би одразу відключилася. Просто, каже, від втоми підскочив тиск. Тому трясе. Дорога, акліматизація і все таке. Але!!!! Я ніколи не мала проблем з тиском і певна, що такого не може бути і в їжі точно щось було!!! Тим паче різко в одну секунду мені стало так погано. Працівниця швидкої зробила мені ін’єкцію. На вулиці ніч.
Я відчуваю, що можу померти. Мені страшно. Медик каже, що я просто перенервувала!! Я добре знаю, що таке панічні атаки. Це – коли в одну мить сильно колотиться серце, задихаєшся і з’являється сильний страх смерті. Але. Вони за 3, 4 хвилини проходять і хто знайомий із цим, той знає, що вони не несуть загрози здоров’ю і від них не помреш. Треба просто перетерпіти і розуміти тверезо, що з тобою відбувається. Я певна, що це була нині не панічна атака, бо вони минають не так. Тиск не піднімається так різко. Принаймні, в мене.
Отже, медики з швидкої кажуть, що нічого страшного, один укол і все мине. Мені не пропонують відвезти мене в лікарню. Я розумію, що маю при собі дорогі ліки, які треба мені і ще одній людині. І я можу в любий момент втратити свідомість. І я – в чужому місті!!! Настоюю, щоб мене везли в лікарню. Неохоче медики погоджуються, кажуть, що напишуть – гіпертонічний криз. В лікарні вони кажуть мені, що о 3 год ночі їде потяг через те село, в яке мені треба і я можу поїхати. Це адекватно??!!! Мить назад я не могла йти, мене трясло. А вони хочуть, аби я відпочила 3 год і далі їхала!
Цікава була і поведінка поліції!!!! Я їх теж викликала. Вони всі. І медики, і поліцейські дивилися на мене так, наче я якась істеричка і просто імітую, що мені погано, розігрую сцену.
На той момент в кафе вернувся чоловік, який мене туди привів. Він обурювався, що я вигадую і сказав, що ще маю вибачитися перед ним за те, що наговорюю на нього поліцейським. Що робить поліція. Не перевіряє його документи. Взагалі його не чіпає!!! Я їм кажу, хоч гляньте його документи! Вони так відмахнулися, типу глянемо, але я зрозуміла, що нічого робити не будуть. Натомість поліція почала мене питати, чому я так швидко говорю Натякаючи, що я можу бути під наркотиками. Звісно, я говорила швидко, бо була налякана сильно і мене трясло всю! Але! Поліцейським був підозрілим не він, а саме я!!! Ще разом з поліцейським той чоловік мене допитувався, що я везу в автохолодильнику. Чи бува не заборонені речовини)
Цікавий момент. В кафе чоловіка всі знали. Він зі всіма вітався і розпитував як справи. Ні на що не натякаю, але… Ситуація сама дивна. Що ніхто ані медики, ані поліція не розбиралися з ним і скидали все на те, що я просто втомлена і перенервувала!
До речі, я зараз в лікарні і в мене ніхто не взяв аналіз крові, щоб вияснити, які речовини могли мені підсипати. Вони просто не вірять в це, або не хочуть вірити.
Пізніше дівчина, якій я везу теж ліки, мені сказала, що в Ужгороді дуже багато шахраїв і швидше всього вони можуть бути пов’язані і з медиками швидкої, і з поліцією. Тому така дивна була поведінка одних і других. Поліція взагалі зробила вигляд, що не розуміють, навіщо я їх викликала! Мовляв, достатньо швидкої. Уже в лікарні мені одна лікарка розповіла, що з вокзалу до них постійно привозять людей, які голі і босі, бо до них так само підійшли, вони щось випили, поїли і відключилися. Потім нічого не пам’ятають. Там вмисно видивляються тих, хто їде з-за кордону. Бо точно має гроші. Або товар.
Я вважаю ситуацію якоюсь дикою, але лишилася на ніч у лікарні, хоча й не почуваю себе в повній безпеці навіть тут. Не думаю, що я параноїк, істеричка і собі все вгадала. Якби був аналіз крові – точно би щось найшли. Але тут – до мене нікому нема діла
На фото – той чоловік, якого я вважаю шахраєм і клофелінщиком. Він відвертався і злився, коли я його фотографувала, але я змогла зняти його обличчя і навіть паспорт. Певна, що поліція нічого не розслідуватиме і навіть не запише собі особисті дані чоловіка, який мене хотів відправити з таксистом.
Тішить лише одне. Що я не встигла сісти серед ночі в машину невідомо до кого. І що як лише мені стало погано, я одразу здогадалася, що мені могли щось підсипати і з останніх сил попросила викликати швидку. Могла просто відключитися. Чи просто не пережити такий скачок тиску. Якщо це не клофелін, а просто панічна атака, то це найсильніша панічна атака в моєму житті! І якби я довела, що мене не отруїли, а я просто втомилась, я могла би вибачитися перед тим чоловіком за підозри. Але я ніколи це не доведу. Бо мені навіть ніхто не робить аналізів!
Зараз прихожу до тями. Образливо, що навіть, коли ти став жертвою шахраїв, усі – медики і навіть поліція роблять тебе ж винною! До речі, той чоловік з поліцейськими (не пам’ятаю хто з них саме казав), але була мова про те, що навіщо я влаштовую сцену. Вірно. Треба було просто втратити свідомість і тихо померти..
“Люблю” наших людей. Мені вдалося вдало проїхати Польщу, Австрію, Словаччину. Мені всюди допомагали незнайомці, коли було треба! Я поїхала одна. І вже тут в рідній Україні я потрапила в таку от історію… Дуже схожу на ті, про які всі знають. Видно звичку довіряти людям варто витравлювати із себе таким от гірким досвідом.
В одному з ресторанів Ужгорода дівчині підсипали наркотики (фото)
В одному з ресторанів Ужгорода дівчині підсипали наркотики (фото)
Категорія : Надзвичайне


Loading...
загрузка...