Яка вона, газова логістика для Закарпаття та України?

квітня 09 / 2015
Яка вона, газова логістика для Закарпаття та України?

Можливості географічної диверсифікації поставок газу в Україну визначаються насамперед технічними можливостями існуючої газотранспортної інфраструктури в Україні і Європі, де останнім часом намітилися істотні зміни. Як засвідчила новітня історія, у короткотерміновому плані найрадикальнішим засобом послаблення залежності України від поставок природного газу з Росії є організація аналогічних поставок через західний кордон Української держави з території європейських країн. Потенційно існує чотири напрямки таких реверсних поставок газу в Україну, які різняться між собою за пропускними потужностями газопроводів, – через Польщу, Словаччину, Угорщину та Румунію.
Так, за повідомленнями ЗМІ, потенційна пропускна спроможність реверсного напрямку поставок природного газу в Україну з боку Польщі становить 1,5–1,6 млрд куб. м на рік, з боку Словаччини – 30 млрд куб. м на рік, з боку Угорщини – 5,5–6 млрд куб. м на рік, з боку Румунії –
1,5–1,8 млрд куб. м на рік. Але суто технічно збільшення потужностей для реверсних поставок газу в Україну певним чином знижує потужності аверсних поставок газу з Росії через територію України до європейських держав, оскільки від початку свого формування української газотранспортної системи (ГТС) як єдиного комплексу вона була зорієнтована саме на експорт газу до Європи.
Тому існуючий технічний потенціал реверсних поставок газу в Україну з території держав-членів Європейського Союзу повною мірою може бути реалізований лише за умов поєднання дії технічних, економічних, політичних і правових чинників. Це пов’язано насамперед з тим, що проти реверсних поставок газу в Україну традиційно виступала Росія. Крім того, в одержанні певних обсягів російського газу через територію України зацікавлений і ряд європейських країн. Здійснення ж такого транзиту передбачено відповідним російсько-українським контрактом до 2019 р. Зазначимо, що першу рамкову угоду між «Нафтогазом України» та німецькою компанією RWE Supply & Trading про постачання в Україну до 10 млрд куб. м природного газу на рік за реверсним маршрутом було підписано ще у травні 2012 р. Щоправда, значною мірою саме з економічних причин (співвідношення цін на газ від RWE і «Газпрому») зазначена угода не була свого часу реалізована в повному обсязі. Накопичена протягом 2014–2015 рр. практика реверсних поставок газу в Україну з територій держав-членів ЄС демонструє, що вони зіграли вагому роль у забезпеченні успіхів України в газовому протистоянні з Росією.
Адже саме через погрози російської сторони вдатися до газової блокади України у 2014 р. постало питання про значно масштабніші обсяги реверсних поставок, які б могли служити альтернативою традиційним поставкам природного газу в Україну, що здійснювалися «Газпромом». До того ж у першій половині минулого року ідея організації реверсних поставок газу в Україну отримала відповідну підтримку з боку США і Європейського Союзу. У результаті ця ідея спочатку перейшла в площину предметних міжнародних переговорів, а потім і практичних поставок газу з території ЄС.
Усе зазначене вище певним чином вплинуло й на газову політику Росії щодо України. Хоча при цьому російська сторона, як і раніше, й надалі продовжує різнопланову діяльність з протидії практичній реалізації реверсу природного газу в Україну. Так, у жовтні 2014 р. міністр енергетики РФ
О. Новак у Брюсселі заявляв, що Російська Федерація, як і раніше, вважає незаконними реверсні поставки газу до України з ЄС і має намір заблокувати їх. «Ми, як і раніше, вважаємо, що той товар (газ), який поставлений споживачеві, не може бути переданий (Україні) реверсом... Контракти такого не передбачають, юридичної бази для цього немає», – стверджував він.
О. Новак повідомив, що Росія розглядає можливість юридичних дій для зупинення інших реверсних потоків. Європейські ж партнери РФ вважають інакше і наполягають, що мають право на будь-які дії з газом, який вони купили в Росії.
Утім, на практиці російська сторона так і не змогла винайти відповідні норми міжнародного права, щоб повністю зупинити реверсні поставки газу в Україну з території Євросоюзу. Щоправда, це аніскільки не змінило цілей російської газової політики щодо України, а лише дещо вплинуло на механізми їх досягнення. Зокрема, з російської сторони до заходів з протидії реверсним поставкам газу в Україну були залучені не лише корпоративні юридичні та економічні важелі «Газпрому», а й політичні механізми, включаючи відповідну активність вищого державного керівництва Росії. Так, восени минулого року РФ провела переговори з Угорщиною, після чого та припинила реверсні поставки в Україну. Усього у 2014 р. з Угорщини в Україну було імпортовано 0,6 млрд куб. м блакитного палива. Відновилися ж поставки газу в Україну з території Угорщини лише нинішнього року.
Узагалі, слід зазначити, що протягом 2014 – початку 2015 р. режим реверсних поставок газу в Україну з територій держав-членів ЄС був доволі нерівномірним. Так, за період з 16 жовтня 2014 р. по 16 березня 2015 р. через територію Словаччини надійшло майже 92 % від загального обсягу реверсних поставок газу в Україну, а через території Угорщини та Польщі – відповідно 4,7 і 3,5 % від загального обсягу реверсних поставок. Причому з території Польщі поставки газу в Україну зовсім не здійснювалися в січні нинішнього року, а з території Угорщини – у ІV кварталі минулого року. До того ж розмах щомісячних коливань обсягів поставок газу з території Словаччини в Україну був менший, ніж аналогічні показники поставок газу з території Польщі та Угорщини. Наприклад, обсяг поставок газу з території Словаччини в Україну в лютому 2015 р. на 20,5 % перевищував обсяг аналогічних поставок у листопаді 2014 р., а у першій половині березня
2015 р. – майже на 44,9 % більше, ніж у другій половині жовтня 2014 р. Компанія ж Transgaz, яка керує газотранспортною системою Румунії, заявила, що не зможе забезпечити значні обсяги реверсних поставок газу в Україну до 2016–2017 рр.
Як повідомлялося в ЗМІ, протягом 2014 р. Україна загалом імпортувала 19,6 млрд куб. м природного газу, у тому числі 14,5 млрд куб. м газу надійшло з Росії та 5,1 млрд куб. м – з Європи. Причому якщо імпорт газу в Україну з Росії скорочувався, то з Європи – зростав. Адже минулого року з Європи в Україну надійшло природного газу на 59 %, або на 3,0 млрд куб. м, більше, ніж у 2013 р. Тобто реверсний потік газу в Україну з Європи все більше перебирає на себе функції забезпечення Української держави газом порівняно з російськими поставками цього виду енергоносіїв.
Причому обсяги поставок газу з Європи зростали й надалі. Так, за даними «Укртрансгазу», Україна за січень – лютий 2015 р. імпортувала
4,1 млрд куб. м газу, у тому числі 2,3 млрд куб. м з Європи й 1,8 млрд куб. м – з Росії. Як наголосили в українській компанії, імпорт газу з РФ за перші два місяці 2015 р. впав у 2,3 раза – з 4,1 млрд куб. м за січень – лютий 2014 р. За повідомленнями ЗМІ з посиланням на дані Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, з 1 по 16 березня нинішнього року в Україну з території Європи надійшло 677,5 млн куб. м природного газу, що становило понад 80 % від загального обсягу газу імпортованого в цей період до України. За вказаний період найбільше блакитного палива надійшло з території Словаччини – 606,1 млн. куб. м. Додаткова пропускна спроможність поставок газу зі Словаччини з’явилася завдяки технічним заходам, які виконала зі свого боку Україна. З території Угорщини в цей період в Україну надійшло 60,4 млн. куб. м газу, а з території Польщі –
11,0 млн. куб. м газу. Загалом, як зазначалося, за період з 16 жовтня 2014 р. по 16 березня 2015 р. через територію Словаччини надійшло майже 92 % від загального обсягу реверсних поставок газу в Україну, а через території Угорщини та Польщі – відповідно 4,7 і 3,5% від загального обсягу реверсних поставок. Таким чином, можна вважати, що транспортний потенціал польського та, особливо, угорського напрямків реверсних поставок газу в Україну поки було використано не на повну їхню потужність. Це пов’язано як з російською політикою протидії реверсним поставкам газу в Україну з ЄС, так і з незавжди сприятливою для України (насамперед через брак коштів) кон’юнктурою європейського газового ринку.
За повідомленнями ЗМІ, за результатами 2014 р. російський «Газпром» скоротив експорт газу в країни ЄС на 13,8 % – до 121,3 млрд, повторивши результат 2010 р., найгірший за останні 20 років. В основному, падіння пояснюється скороченням попиту на газ в Європі на 11 %, перш за все через аномально теплу погоду. Однак свій внесок у це зробила спроба монополії наприкінці року зупинити реверсні поставки газу в Україну з Європи. У цілому за рік експорт скоротився майже в усі країни ЄС, причому найбільше в ті, що забезпечуються через Україну. Так, поставки в Італію впали на
14,4 %, Францію – на 13,2 %, Австрію – на 24,5 %, у Чехію – на 35 %, до Словаччини – на 19 %. Країни, які забезпечуються через газопроводи Ямал – Європа і Nord Stream, показали кращі результати роботи. Так, минулого року експорт в Німеччину, яка є найбільшим споживачем російського газу, скоротився лише на 3,6 %, у Польщу – на 7 %, а в Нідерланди та Данію поставки російського газу навіть зросли. Російський «Газпром» сподівався таким чином домогтися припинення реверсу газу з ЄС в Україну, але цього так і не сталося. У результаті на початку березня нинішнього року «Газпром» раптово вирішив зняти обмеження на постачання газу в Європу через Україну, що діяло протягом попередніх шести місяців. Питання економічних втрат російського газового монополіста від проведення такої його політики ми розглянемо далі.
Водночас, за оперативною інформацією, у середині березня природного газу з території Європи надходило 45,4 млн куб. м на добу. Зокрема, зі Словаччини – 38,1 млн. куб. м, з Угорщини – 7,3 млн. куб. м. Таким чином усього з початку поточного року й до середини березня в Україну з території Європи було імпортовано майже 3 млрд куб. м. природного газу. За аналогічний період минулого року поставки природного газу з території Європи не здійснювалися. У перерахунку на річний обсяг поставок, такий режим імпорту природного газу в Україну зі Словаччини, наприклад, становить близько 14 млрд куб. м на рік. Якщо до цього додати потенціал реверсних поставок газу в Україну з території Угорщини та Польщі, то у 2015 р. з території Європейського Союзу Україна потенційно загалом зможе отримати приблизно 21–22 млрд. куб. м природного газу. Звичайно, враховуючи антиукраїнську спрямованість нинішньої російської зовнішньої політики й відповідну їй діяльність «Газпрому», на такий обсяг реверсних поставок газу в Україну з території Європейського Союзу розраховувати важко. Хоча, на думку кореспондента «Дзеркала тижня» А. Єрьоменко, «за великим рахунком, Єврокомісії і Євросоюзу нескладно вмовити Словаччину відкрити для України “великий реверс”» (Дзеркало тижня. – 2015. – № 10. – С. 8). Але, мабуть для цього повинна виникнути якась надзвичайна, кризова ситуація. Причому не лише між Україною і Росією, а й між Європейським Союзом і Росією.
Водночас варто згадати (і на це звертають увагу російські ЗМІ), що комерційні поставки газу в Україну зі Словаччини в реверсному режимі по реконструйованому трубопроводу Вояни – Ужгород, відповідно до досягнутої раніше домовленості між представниками Євросоюзу, Словаччини й України, почалися 2 вересня минулого року. Початковий обсяг поставок становив 20–24 млн. куб. м газу на добу з одночасним продовженням робіт з технічної перевірки й доведення всіх компонентів системи до необхідних параметрів. Через два місяці обсяги поставок поступово були збільшені до 27 млн. куб. м газу на добу, у січні 2015 р. потужність трубопроводу досягла добового рівня у 31,5 млн. куб. м, або
11,5 млрд куб. м на рік, а в середині березня – відповідно 38,1 млн. куб. м на добу і 14 млрд куб. м на рік. У кінці березня 2015 р. директор з комерції словацького оператора ГТС Eustream Slovakia М. Седласек, слова якого передає агентство Bloomberg, повідомив, що Словаччина може поставляти на Україну до 100 млн куб. м газу на добу. Таким чином, на думку представника Eustream, поставки в Україну можуть збільшитися на більше ніж у 2 рази.
А це означає, що в разі крайньої потреби Україна весь потрібний їй газ може одержувати виключно з території ЄС, оминаючи Росію.
Водночас ЄС послідовно проводить політику з розширення мережі газопроводів як інфраструктурної основи розвитку конкуренції на своєму газовому ринку. І це надає Україні додаткові можливості з розширення газотранспортної мережі для забезпечення імпорту природного газу з території ЄС. Причому це стосується як обсягів, так і режиму поставок газу. Наприклад, саме російські ЗМІ наприкінці минулого року звернули увагу на те, що польська компанія Polenergia прагне постачати Україну газом з Німеччини й планує побудувати нові газові перемички біля міста Свіноуйсьце на польсько-німецькому кордоні, завдяки яким газотранспортна система Польщі зможе поставляти газ в Україну із західного напрямку. Трохи пізніше з’явилися повідомлення про те, що «Нафтогаз України» та польська компанія Gaz System домовилися про будівництво нового газопроводу завдовжки 110 км, завдяки якому Україна зможе отримувати
10 млрд куб. м газу на рік з території Польщі. Причому, як зазначив український Прем’єр-міністр А. Яценюк, у цьому випадку йдеться «не про реверс російського газу, а про доступ до терміналів скрапленого газу, які вже споруджено» в Польщі та Литві. Наприкінці 2014 р. у Клайпеді (Литва) став до ладу термінал потужністю 4 млрд куб м газу для прийому скрапленого природного газу (СПГ), і Литва вже уклала договір з Норвегією на закупівлю видобутого в цій країні газу.
Також у ЗМІ з’явилися повідомлення, що польська компанія Gaz-System зорієнтована на інвестиції, пов’язані з формуванням газотранспортного коридору північ – південь. У рамках цього проекту буде побудовано понад 2 тис. км газопроводів протягом 2014–2023 рр., що дасть змогу повністю інтегрувати польську газотранспортну систему з європейською. Передбачається, що до 2018 р. Польща зможе збільшити імпорт газу більше ніж удвічі – з 16 до 38 млрд куб. м.
Узагалі, нині в ЄС проводяться значні роботи з розвитку газотранспортного коридору північ – південь саме в Центральній Європі. Саме в такому контексті слід розглядати повідомлення, які з’явилися, про те, що Словаччина, Угорщина, Румунія та Болгарія близькі до підписання меморандуму про будівництво газопроводу Eastring від словацько-українського до болгарсько-турецького кордону. Потужність газопроводу сягатиме від 20 млрд до 40 млрд куб. м газу на рік. Протяжність трубопроводу, залежно від проекту, сягатиме від 744 до 1015 км. Оціночна вартість інвестицій у перший етап проекту оцінюється на рівні 1,3 млрд євро. Запуск цього трубопроводу запланований на 2018 р. Фінансування Eastring вестиметься з трьох основних джерел. По-перше, це буде консорціум з компаній-учасниць зі Словаччини, Болгарії, Румунії та Угорщини. Другим джерелом буде фінансування з боку ЄС, оскільки цей проект відповідає енергетичній концепції Європейської комісії. Серед інших джерел фінансування може бути комерційний банк або Європейський інвестиційний банк. Перспективи будівництва Eastring неоднозначно сприйняли в Україні. Але на цьому питанні ми детальніше зупинимося, коли будемо розглядати перспективи географічної диверсифікації поставок газу в Україну. Тут лише зазначимо, що розвиток газотранспортного коридору північ – південь саме в Центральній Європі об’єктивно розширює технічні можливості поставок газу в Україну альтернативних російським.
Водночас саме в контексті розвитку газотранспортного коридору північ – південь у Центральній Європі слід звернути увагу на ряд повідомлень ЗМІ щодо газопроводу «Турецький потік». Зокрема, повідомлялося, що німецька компанія Wintershall не братиме участі в реалізації проекту «Турецький потік». Wintershall займалася розробкою проектної документації «Південного потоку», який у своїй більшій частині повинен був пройти за нинішнім маршрутом «Турецького потоку».
Також українські ЗМІ з посиланням на повідомлення агентства Reuters звертають увагу на те, що Туреччина фактично гальмує плани Росії з будівництва «Турецького потоку». Зокрема, повідомляється, що влада Туреччини стурбована з приводу занадто великої залежності від російських енергоносіїв, а тому плани Росії щодо нового газопроводу до південно-східної Європи навряд чи просунуться настільки швидко, як цього прагне Москва. Зокрема, у січні цього року «Газпром» заявив у січні, що планує побудувати газопровід до поки ще не збудованого газового хабу на турецько-грецькому кордоні наприкінці 2016 р. Однак офіційні особи в Анкарі вважають, що терміни виконання цього проекту, який неофіційно називають «Турецьким потоком», не реальні. «Питання не в самому “Турецькому потокові”, це цілий пакет енергетичних потреб Туреччини. Ми повинні бути трохи терплячими», – сказав міністр енергетики Туреччини Т. Їлдиз. Один з неназваних у ЗМІ керівників турецької енергетики висловив припущення, що питання «Турецького потоку» буде відкладено принаймні до 2017 р., підкресливши довгі процедури надання екологічних дозволів, особливо напередодні загальних виборів у червні нинішнього року. На сьогодні питання перспектив реалізації «Турецького потоку», по суті, залишається відкритим (детальніше див.: «Україна: події, факти, коментарі». – 2015. – № 4–6). Можливості його реалізації залежатимуть не лише від геополітичних амбіцій Росії, а й від ефективності енергетичної політики ЄС.
У цьому контексті треба зазначити, що газопровід Eastring від словацько-українського до болгарсько-турецького кордону, про перспективи будівництва якого говорилося вище, у принципі може бути використаний для транспортування газу і з півночі на південь, і з півдня на північ. Причому в останньому випадку цим газопроводом, згідно з чинними у Євросоюзі правовими нормами, може транспортуватися газ не лише російського, а й азербайджанського, туркменського та іншого походження.
Таким чином, враховуючи не лише нинішній, а й перспективний стан європейської газотранспортної інфраструктури, а також нормативно-правову базу газового ринку ЄС, з високим ступенем вірогідності можна припустити, що основними чинниками, які в майбутньому можуть обмежувати обсяги та функціонування режиму поставок газу в Україну з території ЄС, будуть запаси (пропозиція) газу на європейському газовому ринку. Однак економіка ЄС сама сильно залежить від імпортних поставок газу, на які, за даними Eurogas, у 2012–2013 рр. припадало близько 2/3 від загального обсягу споживання газу в ЄС. Тобто на нинішньому етапі поставки газу в Україну з території ЄС, по суті, є його реекспортом або (меншою мірою) транзитом з Норвегії. Отже, ці поставки і за ціною, і за обсягами залежать від кон’юнктури європейського газового ринку. Саме цією залежністю економіки ЄС від імпорту газу й намагалися скористатися «Газпром» і російське державне керівництво у своїх спробах перешкодити реверсу газу в Україну з території Польщі, Словаччини та Угорщини у 2014–2015 рр. Але, як наголошувалося вище, спроби ці виявилися марними. Однак це зовсім не означає, що російська сторона в майбутньому знову не спробує використати «газовий важіль» для впливу і на Україну, і на держави-члени ЄС.
У зв’язку з цим зупинимося на питаннях імовірного впливу кон’юнктури газового ринку ЄС на можливості реверсних (тобто альтернативних російським) поставок газу в Україну. Так, основними постачальниками газу до ЄС є Росія, Норвегія, Алжир і Катар. Аналіз статистичних даних Eurogas показує, що в середньому за підсумками
2012–2013 рр. на Росію припадало близько чверті поставок усього газу, спожитого у ЄС, на Норвегію – близько 22 %, на Алжир 8–9 %, на Катар – близько 5 % і 5–7 % – на інших імпортерів газу. Близькі до зазначених показники наводить директор Центру дослідження постіндустріального суспільства, доктор економічних наук В. Іноземцев (Росія), за інформацією якого 28 країн ЄС спожили у 2013 р. 472 млрд куб. м газу, з яких 27 % загальної потреби припадало на Росію. Норвегія забезпечила 21 % потреби ЄС у газі, а третій і четвертий найбільші постачальники Алжир і Катар – 8 і 5 % відповідно. Більше того, у 2012 р., підкреслює В. Іноземцев, Росія на
55–100 % забезпечувала газом 12 з 28 держав-членів ЄС – Грецію, Польщу, Чехію, Австрію, Словенію, Словаччину, Угорщину, Болгарію, Фінляндію й три країни Балтії (Естонію, Латвію та Литву). Причому, як зазначалося вище, за результатами 2014 р. «Газпром», який на сьогодні є єдиним експортером саме російського газу до Європи, скоротив експорт газу в країни ЄС на
13,8 % – до 121,3 млрд, повторивши результат 2010 р., найгірший за останні 20 років.
Щоправда, за даними «Газпрому», його частка на європейському ринку у 2014 р. становила 30 %. Зазначені розбіжності даних європейської та російської статистики можуть пояснюватися такими причинами. Відомо, що безпосередньо у Європі «Газпром» продає російський газ через мережу своїх дочірніх структур, серед яких є спільні підприємства й офшорні компанії. Це ж, у свою чергу, ускладнює облік газу, спожитого у Європейському Союзі та у Європі взагалі за країнами його походження. Не виключено й свідоме завищення частки «Газпрому» на європейському ринку (наприклад, за рахунок віднесення до європейських поставок обсягів постачання російського газу до Туреччини) з боку його посадовців як складової російської газової дипломатії у Європі.
Утім, основним конкурентом Росії з постачання газу до ЄС на сьогодні є Норвегія. При цьому, судячи з повідомлень деяких ЗМІ, відбувається поступова експансія норвезького газу на традиційні ринки збуту російського «Газпрому» – у Польщу, Литву і навіть в Україну. Крім того, у площину реалізації конкретних інвестиційних проектів перейшло питання поставок газу до ЄС з Азербайджану. Також ЄС розглядає можливості отримання у відносно недалекому майбутньому газу з Туркменістану. Предметом конкретного аналізу для європейців є й можливості збільшення поставок газу з Алжиру. Не виключено, що, у разі зняття санкцій, до когорти постачальників газу на європейський ринок у недалекому майбутньому може приєднатися ще й Іран. Доволі багато уваги приділяється перспективам поставок скрапленого природного газу до Європи із США (Детальніше див.: «Україна: події, факти, коментарі». – 2015. – № 4–6). Система ж європейських газопроводів, що постійно розвивається, дасть змогу в разі потреби оперативно транспортувати імпортний газ з однієї європейської країни в іншу.
Таким чином, ЄС має вельми непогані перспективи для диверсифікації джерел постачання газу на свій ринок у середньостроковій перспективі. Водночас у російських ЗМІ доволі часто обговорюється питання, чи зможе Європейський Союз узагалі відмовитися від закупівлі російського газу. Однак така постановка питання сама по собі є суто пропагандистською, розрахованою виключно на широкий загал, насамперед російський, який у цілому погано розуміється на механізмах функціонування міжнародних газових ринків, а не фаховим обговоренням важливої техніко-економічної проблеми. Адже держави-члени ЄС і не мають намірів повністю відмовлятися від закупівлі російського газу, про що неодноразово заявляли європейські політики, чиновники та бізнесмени. Як правило, з боку європейців ідеться лише про послаблення газової залежності ЄС від Росії та про розвиток конкуренції на європейському газовому ринку. Так само й Росія не відмовиться повністю від європейського газового ринку, а лише боротиметься за якомога вигідніші умови продажу свого газу на цьому ринку. Це випливає з аналізу російсько-європейських газових відносин протягом двох останніх десятиліть і перспектив розвитку газовидобутку в Росії.
Водночас існують і доволі вагомі розбіжності в російських і європейських оцінках обсягів споживання газу у Європі на перспективу. Так, у січні нинішнього року у Відні (Австрія) голова ради директорів «Газпрому» В. Зубков заявив, що цей концерн упевнений у збереженні своєї
30-відсоткової частки на європейському ринку в 2015 р., незважаючи на падіння експорту палива за підсумками 2014 р. При цьому він наголосив, що із щорічно споживаних у Європі близько 480 млрд куб. м газу Росія поставляє приблизно 150 млрд куб. м. Водночас, як повідомляє російська «Независимая газета» з посиланням на березневі повідомлення агентства Reuters, які, у свою чергу, засновані на даних урядів та енергетичних компаній, а також прогнозах аналітиків (при цьому конкретні персоналії не наводяться!), до 2023 р. споживання газу у Європі може зрости до 585 млрд куб. м на рік, а його імпорт з Росії – до 175 млрд куб. м на рік.
Зазначена російська оцінка потребує деяких пояснень. По-перше, судячи навіть з оприлюдненої в ЗМІ статистики «Газпрому», російська сторона в цьому випадку некоректно відносить до експорту свого газу на європейський ринок і експорт цього газу до Туреччини. Попри ж їх географічну близькість, європейський і турецький газові ринки – це і функціонально, і, особливо, інституційно (тобто за своїми цільовими настановами, правовими механізмами й політикою) якісно різні ринки. Тому й некоректно розглядати постачання газу на зазначені ринки як результат однотипної маркетингової стратегії.
По-друге, як повідомлялося в ЗМІ, у 2014 р. за результатами 2014 р. російський «Газпром» скоротив експорт свого газу в країни ЄС на 13,8 % – до 121,3 млрд, повторивши результат 2010 р., найгірший за останні 20 років. Експорт же ж ОАО «Газпром» у далеке зарубіжжя в цілому за січень – березень 2015 р. становив 34,6 млрд куб. м газу. Торік за аналогічний період експорт російського газу в далеке зарубіжжя в цілому перебував на рівні 42,89 млрд куб. м. Таким чином, зниження зазначеного показника за перші три місяці поточного року становило 19,3 %.
В основному, падіння російського експорту пояснюється скороченням попиту на газ в Європі насамперед через аномально теплу погоду. Однак свій внесок у це зробила спроба російської монополії наприкінці року зупинити реверсні поставки газу в Україну з Європи, а також європейська політика, спрямована на більш раціональне використання енергоресурсів. Саме останній чинник, вочевидь, відіграватиме вирішальну роль у тенденціях розвитку споживання газу в Європі на перспективу.
Як наголошує вже згадуваний вище директор Центру дослідження постіндустріального суспільства, доктор економічних наук В. Іноземцев (Росія), 28 країн ЄС спожили в 2013 р. 472 млрд куб. м газу – на 14 % менше, ніж у 2008 р., і на 1,4 % менше, ніж у 2012 р. За його оцінкою, за підсумками 2014 р. обсяги скорочення споживання газу в ЄС становитимуть ще 4–6 %. За даними ж Eurogas, у 2014 р. обсяги споживання газу в ЄС скоротилися на 11,2 %. Щоправда, як визнають самі європейці, певною мірою це було пов’язано з надзвичайно теплою зимою.
Узагалі, за даними Eurogas, валове споживання газу в Євросоюзі в період 2005–2014 рр. скорочувалося. Ця європейська організація свого часу склала прогноз споживання газу в 27 країнах-членах ЄС (тобто без участі Хорватії) на період до 2035 р. (з показниками на 2015 і 2025 р.), який дає уявлення про перспективи розвитку європейського газового ринку. За базу прогнозування було прийнято ситуацію на європейському газовому ринку в 2010 р. Зазначений прогноз передбачає оцінку перспектив розвитку газового ринку в ЄС-27 за трьома сценаріями, які відображають різні ймовірні умови функціонування цього ринку. При цьому підкреслимо, що через відносно незначне споживання газу в Хорватії (на неї припадає лише близько 0,6 % від загального обсягу споживання газу в ЄС) порівняно з іншими, більшими за обсягами економіками країн Євросоюзу, прогноз споживання газу для
ЄС-27 майже не відрізнятиметься, по суті, від аналогічного прогнозу для
ЄС-28.
«Базовий (основний) сценарій» розвитку європейського газового ринку виходить із продовження національних політик у галузі енергетики, які передбачають незначні інвестиції в розвиток газового сектору економіки (або навіть їх відсутність) у більшості регіонів Європи в наступні 5–10 років. «Сценарій, зорієнтований на дбайливе ставлення до природного середовища» (тобто умов проживання населення), передбачає збалансованість виробництва енергії за рахунок поєднання відносно вищих темпів розвитку відновлювальної енергетики і дещо меншого розвитку атомної енергетики за одночасного поновлення економічного зростання і високих темпів впровадження інновацій в енергетично ефективне обладнання. «Сценарій повільного зростання» виходить з того, що в результаті процесу глобалізації у Європі газ стає дедалі менш конкурентним, політичні умови залишатимуться несприятливими для розвитку газового сектору, як і відносно невисока продуктивність промислового виробництва та повільний прогрес у сфері енергоефективності. По суті, зазначені сценарії можна розглядати як рамкові для розвитку газового ринку Євросоюзу.
Відповідно до згаданого прогнозу Eurogas, сукупне споживання газу в ЄС-27 «базовим (основним) сценарієм» у 2015 р. становитиме
421 млрд куб. м, у 2025 р. – 455 млрд куб. м, а у 2035 р. – 471 млрд куб. м. За «сценарієм, зорієнтованим на дбайливе ставлення до природного середовища», сукупне споживання газу в ЄС-27 становитиме у 2015 р.
421 млрд куб. м, у 2025 р. – 478 млрд куб. м, у 2035 р. – 527 млрд куб. м. «Сценарій повільного зростання» передбачає, що сукупне споживання газу в ЄС-27 становитиме у 2015 р. 366 млрд куб. м, у 2025 р. – 385 млрд куб. м, а у 2035 р. – 394 млрд куб. м.
З огляду на нинішні тенденції розвитку газового сектору та європейської економіки в цілому «сценарій повільного зростання» на сьогодні виглядає нереалістичним. Найімовірнішим виглядає напрям розвитку газового ринку ЄС або за сценарієм, проміжним між «базовим (основним) сценарієм» і «сценарієм, зорієнтованим на дбайливе ставлення до природного середовища», або за другим з представлених в огляді Eurogas.
Водночас, як заявив нещодавно в ефірі телеканалу «Дождь» (Росія) партнер консалтингового агентства Rusenergy М. Крутихін, «споживання газу в Європі фактично не зростає, а якщо й буде трохи зростати, то цей додатковий обсяг погашатиметься надходженнями у формі недорогого скрапленого газу. Його на ринку цілком достатньо, а через рік або два буде навіть надлишок і ціни не підуть вгору». Тому, на думку російського фахівця, «у плані збільшення експорту до Європи “Газпрому” розраховувати особливо немає на що». Також, вважає М. Крутихін, на ринку скрапленого природного газу прориву «Газпрому» очікувати теж не варто. Що ж стосується українського ринку, то його російський «Газпром» значною мірою вже втратив. Україна може обійтися й без поставок газу з боку «Газпрому». На думку експерта, Україна найближчим часом матиме достатньо власних ресурсів і того газу, який вона купує на вільному ринку в європейських компаній.
Окремі російські ЗМІ пояснюють схильність «Газпрому» та деяких, так би мовити, експертів до завищених перспективних показників споживання газу в Європі лобіюванням будівництва магістральних газопроводів в обхід України, таких як «Північний потік» і «Південний потік», оскільки як формальні причини будівництва називається необхідність задоволення зростаючого в Європі попиту на газ. Зазначається, що «Газпром» говорить про зростання європейського імпорту газу на 80 млрд куб. м до 2020 р. та на 140 млрд куб. м – до 2030 р. У цьому, звичайно, є «певне лукавство», зазначають деякі російські оглядачі й наголошують, що останніми роками споживання газу в ЄС тільки скорочувалося. Так, у 2011 р. воно впало на
10 %, у 2012 р. – на 2 %, у 2013 р. – на 1,4 %. Як зазначалося, у 2014 р. споживання газу в ЄС скоротилося на 11,2 %. І хоча, як визнають самі європейці, певною мірою це було пов’язано з надзвичайно теплою зимою, однак поточна тенденція до скорочення обсягів споживання газу в ЄС є. Це ж не може не позначитися на динаміці споживання європейцями газу в перспективі.
Таким чином, прогноз споживання газу в Європі, озвучений головою ради директорів «Газпрому» В. Зубковим і наведений вище, можна вважати завищеним принаймні на 80–90 млрд куб. м. на рік. Відповідно, завищеним є й прогноз експорту російського газу до Європи. Більше того, директор Центру дослідження постіндустріального суспільства В. Іноземцев (Росія) доводить, що в разі гострої потреби Європейський Союз у перспективі суто технічно взагалі зможе відмовитися від придбання російського газу, а через кілька років, за умов відповідної цілеспрямованої роботи, зможе скоротити закупівлі газу в «Газпрому» приблизно на 40 %. Загроза подібного перебігу подій послаблює вплив Росії на стан європейського газового ринку та на здійснення реверсних поставок газу в Україну з Європи.
Це ж означає, що протягом майбутнього десятиріччя потреби ЄС у газі в обсязі приблизно 500 млрд куб. м можуть бути задоволені навіть за умов скорочення обсягів закупівель російського газу або принаймні їх стабілізації. В основі зазначених зрушень лежать зміни кон’юнктури європейського газового ринку, які відбуваються не на користь російського «Газпрому». Тобто можна вважати, що ситуація на європейському газовому ринку розвивається в такому напрямі, коли визначальним чинником для вибору постачальників газу для України буде саме ціна пропозиції газу з боку того чи того постачальника, а не технічна доступність відповідного джерела поставок газу. Як повідомлялося в ЗМІ, Україна в січні 2015 р. імпортувала природний газ з Європи за середньою ціною 322,5 дол. за 1 тис. куб. м (відповідно 341,2 дол. – у грудні 2014 р.), а з Росії – по 335,7 дол. за
1 тис. куб. м (384,9 дол. – у грудні 2014 р.). Той факт, що європейський газ для України стає дешевшим за російський, говорить про те, що «Газпром» усе більше втрачає свої позиції не лише в Україні, а й на газовому ринку Європи. Відповідно, і Україна матиме доволі хорошу ресурсну базу у вигляді пропозиції газу на європейському ринку. Це дасть змогу здійснювати поставки газу в Україну, альтернативні поставкам газу безпосередньо від «Газпрому».
Тому техніко-економічні умови поставок газу в Україну в перспективі, навіть у випадку розширення української та, особливо, європейської газотранспортної інфраструктури, багато в чому визначатимуться політикою найбільших суб’єктів європейського газового ринку. Для України в цьому плані особливого значення набуває енергетична політика ЄС і Росії, оскільки остання володіє величезними запасами природного газу, суто технічні умови доставки яких в Українську державу є вельми зручними.
(При підготовці цієї роботи були використані такі джерела інформації: Автономная некоммерческая организация «ТВ-Новости» (https://russian.rt.com). – 2015. – 3.02; Дзеркало тижня. – 2015. – № 9, 10; Дзеркало тижня (https://dt.ua). – 2014. – 2.12; 2015. – 27.01; 5, 17, 21, 25.02; 11, 23, 30, 31.03; Економічна правда (https://www.epravda.com.ua). – 2015. –23.02; 7, 11, 12, 18, 19.02; Європейська правда (https://www.eurointegration.com.ua). – 2014. – 19.06, 21.10; 2015. – 22, 24.01; 2, 16, 25, 26.02; 6, 8, 10, 11, 16, 17.03; Західна інформаційна корпорація (https://zik.ua). – 2015. – 21,22. 1, 11.02; ИноСМИ.ru (https://inosmi.ru). – 2014. – 12.08; Корреспондент.net (https://ua.korrespondent.net). – 2014. – 12.06; Левый берег (https://Lb.ua). – 2015. – 20, 23, 25, 31.03; Медиавектор. Независимое информационное издание (https://www.mediavektor.org). – 2014. 3.07; ПРАЙМ (https://1prime.ru). –2014. – 14.11; 2015. – 25, 27.02; 3, 10, 16, 17, 23, 27, 31.03; Укррудпром (https://www.ukrrudprom.ua). – 2015. – 25.03; Eurogas (https://www.eurogas.org); NEWSru.ua(https://www.rus.newsru.ua). – 2015. – 17.03).
Категорія : Економика
{back-link}
{next-link}


Loading...
загрузка...