Квітникарі – у збитках: у багатьох містах і селищах Закарпаття закрили «зелені» базари (ФОТО)

У багатьох містах і селищах Закарпаття через світову пандемію закрили «зелені» базари. Заборона на їх роботу тривала спочатку до 3 квітня, потім приймалося рішення щодо продовження чи не продовження цього заходу. І принаймні у Виноградові та Королеві районна комісія вирішила не відкривати ринки.

У Виноградові черг немає
Враховувалися інтереси покупців – чи мають вони альтернативну можливість придбати необхідне – й аргументи керівників підприємств. Скажімо, адміністрація виноградівського «малого базару», розташованого на вулиці Шевченка, відразу попередила: забезпечити там дотримання санітарних норм немає можливості. Працівників для цього замало, територія – «прохідний двір», через який ідуть не лише покупці, а й ті, хто просто повертається тим шляхом додому.



Члени комісії повважали, що інтереси споживачів усе одно будуть забезпечені – у місті достатньо продуктових магазинів, де можна прослідкувати за дотриманням карантинних вимог (відстань між людьми, санітарна обробка приміщення і т. п.) та забезпечити весь продуктовий набір для містян. Загалом так воно і є. У провінційному Виноградові не було жодного дня, щоб десь під дверима магазинів утворилася черга. Тут трішки дивуються, читаючи дописи в соцмережах про «апокаліпсис» у Мукачеві або Ужгороді – щодо нашестя бажаючих затоваритися, про вулиці, переповнені автомобілями, про ігнорування дистанції між громадянами, подеколи відсутність масок.

До речі, закарпатські «мегаполіси» не є винятком порівняно з Лондоном та іншими тамтешніми містами. Як розповідає виноградівка Марія Іванівна, яка приїхала на початку березня з Великобританії, там із ранку до обіду твориться справжній бум – вишиковуються довжелезні черги в продуктові магазини. Незрозуміло, каже, коли ту їжу споживають, тому що наступного дня виникають такі самі вервечки людей. До полудня скуповують усе, що є на полицях, тому в другій половині в магазинах ні товару, ні відвіду­вачів. У чергах багато мігрантів із Африки та інших південних країв, і хто знає, звідки чекати «сюрпризу».

Втім, зараз мова не про інтереси покупців у маленьких і більших містечках, а про стан справ у тих, хто забезпечує їм свіжі вітаміни й іншу продукцію. Низинні райони Закарпаття спеціалізуються на ранніх овочах, а останніми роками – на квітах. Наша газета недавно публікувала статтю Тетяни Когутич про проблеми фермерів в умовах карантину й невтішну для городників перспективу на тлі закриття базарів. Проте за час, що минув відтоді, події розвиваються стрімко, й городина несподівано почала дорожчати.

Квітникарі – у збитках
Але спочатку про тепличні квіти. Останніми роками саме вони стали головним брендом «капустяної столиці» краю – Великих Ком’ят. Все починалося 15 літ тому, коли місцеві зайнялися цим бізнесом – вивчали технології, нові сорти, для цього регулярно відвідуючи квіткові виставки в Угорщині, Голландії, Австрії… За рік у теплиці вирощують майже сотню різних видів декоративних рослин – петунії, сурфінії, пеларгонії, вербени, гвоздики… У селі сотні гектарів тепличних господарств сьогодні закладені під квіти. Бо побачивши на прикладі «першопрохідців», що це справа вигідна, ком’ятівці почали масово використовувати теплиці не для вирощування помідорів чи капусти, а для квітникарства.



На виноградівському оптовому базарі, який продовжує працювати, щонайменше три ряди з квітами зайняли лівий периметр ринку. Проте величезна кількість цих гарних рослин через відсутність оптовиків так і залишається непроданою. При тому, що їх віддають за мізерні ціни – починаючи з 1 гривні до 25-ти. Екземпляри у підвісних балконних горщиках коштують 50 грн. Минулого року за таку красу потрібно було викласти щонайменше 75. Така ситуація спостерігалася на початку квітня, незмінною вона залишилася й 10 днів потому. Ну, хіба що підійшли нові, більш теплолюбні й розкішніші сорти, які радують око своєю екзотичністю, але так само приречені залишитися в господарів.



Фактично, це вже другий рік поспіль злий фатум завдає нищівного удару квітникарям. У 2019-му сотні гектарів теплиць зарічан і ком’ятських фермерів потонули під час паводка. Частина їх власників тоді просто відмовилася відновлювати теплиці й виїхала за кордон на заробітки. Цього року удар ще більш нищівний – оптовики з інших областей не приїжджають, комерційний зв’язок зведений до мінімуму.



…і теж пробують торгувати в мережі
Сякий-такий вихід знаходять окремі господарі, які мають невелику кількість декоративних рослин і продають їх через інтернет. Племінниця квітникарки з Великих Ком’ят пані Наталії допомогла розташувати оголошення на відповідних сайтах, і жінка відправляє вирощене поштою в усі куточки України. Причому відсутність транспортного зв’язку призвела до повного розбалансування цін: київські в кілька разів перевищують тутешні. Однак поки що це одиничні такі ринки збуту. Тому господарі просто викидають квіти в грунт, приорюють на перегній. Роблять це так, щоб не бачили сусіди. А тим часом у кожну рослинку вкладено чимало коштів і сил – теплиці потребують постійного обігріву, сама робота вимагає багатьох рук, тож тут працюють не лише члени сімей, а й найняті сусіди, а це – додаткові витрати. Бо власний труд уже ніхто у грошах не рахує.

«Втішати» може хіба те, що не лише закарпатська, а й європейські столиці квітів зазнали шокуючих збитків. У Нідерландах через коронавірус, що спричинив зниження попиту на квіти, довелося знищити 400 мільйонів рослин. Крім цього, країна не дорахується кількох десятків мільйонів доларів через відсутність туристів, які приїжджали помилуватися тюльпановими полями. Фермери раніше, ніж зазвичай, починають обламувати квітучі голівки, щоб віднадити людей, які масово фотографуються посеред тюльпанів і наражаються на небезпеку зараження COVID-19.

Перед Великоднем ціни на зелень зросли. Що далі?
На відміну від квітів, ранні овочі не принесуть таких розчарувань місцевим фермерам. Справді, на початку квітня ціни загрозливо падали. Але ненадовго. Хоча, здавалося, слід було чекати обвалу вартості – адже роздрібні базари не всюди працюють, перекупники, знову ж таки, не приїжджають, а ранню городину вже висадили, виростили й вона проситься на прилавок. Дядько, який продавав огірки за 20 гривень, ніби виправдовуючись перед іншими, розводив руками. А що з ними робити? Викидати? Для нього, та й інших продавців, це була занадто низька ціна як на початок квітня. Якщо порахувати підігрів теплиць, насіння, добрива і т. п., то собівартість огірків становить 25 – 30 гривень, каже жінка, котра торгує тим же весняним асортиментом – редиска, зелена цибуля, огірки.

Ще два тижні тому все вказувало на те, що фермерів чекає катастрофа. Але агроном і консультант Василь Яцканич зовсім іншої думки. Вже на той момент він упевнено сказав, що справи в овочівків не такі й сумні. Всі витрати на вирощення вже вкладені. Витрачатися на обігрів нині, фактично, не треба. Навіть продаючи огірки по 20 гривень, фермер поверне собі затрати. Слід узяти до уваги, що додому на карантин повернулися заробітчани, які привезли з собою чималі суми грошей, які витрачатимуть у тому числі й на свіжі вітаміни. Буде триматися й купівельна спроможність. І, до речі, гривня теж не впаде, тому що заробітчани потребують українських грошей на сплату рахунків за компослуги, дрібні покупки. Не варто панікувати ще й тому, наголошує Василь Михайлович, що минулого року багато людей, які займалися городництвом, виїхали на заробітки. Відтак про перевиробництво ранніх овочів говорити не доводиться.

Досвідчені фермери навряд чи занадто знижуватимуть вартість, бо розуміють, що можуть продати стільки ярини, скільки здатні фізично спожити місцеві покупці. І дійсно, вже 14 квітня ціни виявилися значно вищими, ніж раніше. Вони справді нагадують весняну гойдалку. Тепер уже огірки коштують не 20 – 25 гривень, а 40 – 45, капуста, як і була, – 35 грн, дещо подорожчали редиска й зелена цибуля. Але хто знає, куди хитнеться цінова гойдалка після Великодня?

Транскордонна торгівля – у кращих умовах
І все ж проблема збуту місцевої продукції залишається. На жаль, на фермерство локального масштабу ні в уряду, ні на місцевому рівні уваги не вистачає. Хоча це не лише економічна чи аграрна, а й соціальна проблема. Той же директор «малого базару» припустив: ринок у центрі міг би працювати, якби влада допомогла персоналом на час карантину. Не виключено, що при бажанні знайшлися би для цього люди в Центрі зайнятості. Але такий варіант навіть не обговорювався.

Це ж стосується й державного рівня. Уряд декларує допомогу пенсіонерам, малому бізнесу та іншим суб’єктам ринку. Але, на жаль, уже котрий рік, попри масштабні випробування, городники залишаються без допомог і компенсацій.

Ще одне питання – кількість оптових вантажних перевезень різко скоротилася, блокпости на перевалах та адміністративних межах областей утруднюють життя водіям фур і «мікриків». Здавалося б, в умовах карантину так і має бути. Але обмеження стосуються не всіх. Міжнародні перевезення безперешкодно здійснюються. Мало того, уряд надає їм всіляку підтримку й навіть приймає дзеркальні заходи до країн, які намагаються затримати українських далекобійників. А самим цим водіям не доводиться підписувати зобов’язання про самоізоляцію – вони в будь-який момент вирушають у дорогу. Відповідно транскордонні зв’язки продовжують працювати – білоруська картопля спокійно доїжджає на оптовий ринок у Виноградів і навпаки – редиска, висаджена ТОВ «Райдуга» у Підвиноградові, стовідсотково потрапить у Білорусь…

І ще раз про оптовий ринок у Виноградові. 14 квітня рух на його території разюче конт­растує зі стриманим рухом у центрі Виноградова. Машинам у буквальному сенсі ніяк розминутися, вони, як черепахи, повзуть одна за одною та в протилежні боки. Торгових рядів невпізнанно побільшало – продавці з закритого міського базару перемістилися сюди та, придбавши городину оптом, тут же продають її вроздріб. Оптовики, у свою чергу, теж не нехтують роздрібом. Люди ходять, торгують, купують – базарне життя нуртує. Іншого разу душа би раділа. Але не тепер. Нині від цієї картини тривожно…

Василь ГОРВАТ, НЗ