Закарпатка стала головною героїнею популярного українського телешоу (ФОТО)
Виноградівчанка Надія Зевді взяла участь у проєкті «Щасливі за сім днів».
Нещодавно на телеканалі СТБ вийшов випуск проєкту «Щасливі за сім днів». У ньому взяла участь закарпатка Надія Зевді.
Ведучими проєкту є відомі експерти: найкраща подруга, мотиватор і підтримка для кожної глядачки – телеведуча Надія Матвєєва (до слова, саме вона приїздила до Виноградова за Надією), фітнес-тренерка, фахівчиня з правильного харчування Марина Боржемська та практикуючий психолог Андрій Жельветро. Щотижня експерти працюють з однією із героїнь та допомагають учасницям змінити ставлення до себе, щоби через сім днів у дзеркалі вони побачили ту, якою завжди мріяли стати.
Надія Зевді розповіла “Регіональним новинам” про участь у передачі та поділилася своїми враженнями.
“Дізналася я про проект випадково в інтернеті ще до війни. Порадилася з донькою та друзями і вирішила заповнити анкету. Яке ж було здивування, коли незабаром зателефонували редактори, потім ми поспілкувалися онлайн, а відтак мене запросили до Києва, – розповіла Надія. – Але одна справа спілкуватися з людиною, а інша – пересилити себе і на багатомільйонну аудиторію під об’єктивами камер розповідати те, про що мовчала багато років. Адже навіть своїм близьким я не казала всього, що зі мною відбувалося, бо встидалася. Дуже важко було, доводилося кілька разів зупиняти зйомки, я навіть намагалася покинути проєкт. Але завдяки професійній команді все ж таки змогла перебороти страх і пройти усі випробування…”, – зазначила героїня.
Під час знайомства з експертами Надія Зевді зізналася, що найбільше мріє про жіноче щастя. Вона хоче відчути себе коханою, щасливою жінкою, яку запрошують на побачення, дарують квіти і подарунки. Вона завжди вважала, що народжена для страждань, адже ніколи не відчувала себе щасливою. Аби розпочати нове життя, їй довелося відпустити біль минулого…
Коли Надії було 11 місяців, мати-ромка покинула її напівмертвою у лікарні. Дівчинку, дякувати Богу, медики врятували. Затим було життя в дитбудинку, яке вона називає одним словом – жах. Тут бідолашні діти зазнавали цькувань і знущань. Дівчаток виховували як пацанів, називали некрасивими і нікому непотрібними. Та й це було не найважчим для малої дівчинки, а найболячіше їй було, коли до інших дітей приїжджали батьки, а до неї за весь час так ніхто і не навідався. Часто вона стояла біля вікна і чекала, коли прийде мама. Дитина підходила до чужих людей, обнімала їх і дуже хотіла, щоби вони назвали її своєю донею. Потім було навчання в училищі, після закінчення якого Надія опинилася на вулиці. Довелося жебракувати, навіть красти, щоби якось вижити, ночувати на вокзалах. Опустившись майже на самісіньке дно, вона все ж таки змогла з нього піднятися і стати тим, ким є наразі. Хоча вважає, що до сих пір не може відмитися від того бруду. «Я помішана на чистоті, мені й донька вже казала про це і друзі, – каже вона. – Але вони не розуміють, що в такий спосіб я намагаюся очиститися від минулого».
Допомогла дівчині проста виноградівська жінка Розалія Онисько (нині покійна), в якої Надія прожила півроку. Потім вона влаштувалася на роботу на швейну фабрику. Якою була радість, коли отримала кімнату в гуртожитку. Нарешті в неї з’явився дах над головою і якась перспектива. Через деякий час вийшла заміж за хлопця, з яким виховувалася в інтернаті. У молодих батьків народилася донечка Катруся. Здавалося, що життя нарешті налагодилося. Адже є для кого жити і кому дарувати свою любов та ласку. Але доля знову жорстоко обійшлася з Надією – щира і добра душею вона дала прихисток жінці з дитиною, а та «віддячила», забравши її чоловіка. Пробачити зраду Надія не змогла і розлучилася. Важко було з малою дитиною на руках у 90-і роки, та до попереднього життя вона б ніколи не повернулася. А про те, щоби покинути свою рідну дитину, й мови не могло бути. Вся її любов і увага були присвячені лише донечці. Зробила все для того, аби Катруся зросла щасливою дитиною і ніколи не зазнала того, що колись було в її житті. Приватизувала кімнату в гуртожитку, потім її продала і придбала однокімнатну квартиру. Нині її донька вже сама мама, а Надія має трьох чудових онуків – 8-річного Женьку, 6-річного Сашка та трирічну Даянку. Хоч вони і мешкають за кордоном, але щодня спілкуються, а при нагоді обов’язково зустрічаються.
Змогла Надія зустрітися й зі своєю рідною матір’ю. Вона мешкала у Мукачеві, була тяжко хвора (понад 20 років лежала паралізована) і незабаром померла.