Чому не можна дзвонити у справах після 9 вечора і турбувати у вихідні

Сучасний світ дає можливість бути на зв’язку 24/7. І це вимотує. Не забувайте про себе. У вас має бути ваш час. І так, світ зачекає…

Одного разу в неділю вранці мені по вотсапу прийшло: «Олексію, можете зараз говорити? Хочу уточнити дещо». Писав шановний пан, герой мого тексту. Сам текст я відправив йому пару днів назад – звірити цитати, факти, цифри. Я відповів люб’язно, але сухо: ні, не можу, сьогодні вихідний, займаюся з донькою, давайте завтра. Тут пан, здається, згадав, що він весь такий європеєць, будинок в Лондоні, рахунок в Швейцарії. І що зараз ранок неділі. «Приватна територія» мого часу. Відповів: «Так, завтра, спасибі».

Ми всі рвемося в європейці, але у нас до сих пір немає простої здорової речі – поваги до вихідних. Щоб ніяких розмов про роботу, ніяких зустрічей, ніяких цих «терміново».

Вихідні, баста. Забути все. Діти, ігри, шопінг, кіно, випивка, просто тупо лежати на дивані – тільки це. Нічого більше. Любимо себе і близьких, решта – по фігу.

Якщо ти не затребуваний хірург, не слідчий з особливо важливих справ і не далекобійник – ніяких справ у вихідні. Ніяких термінових викликів. Почекають.

І після дев’ятої вечора теж ніяких справ, ніяких дзвінків. І навіть ніяких зіздвонів по ​​месенджерах, вотсапах і інших мережах. Я можу зателефонувати комусь у справі пізно ввечері, тільки якщо сама людина просить про це. І неможливо перенести розмову, вона, припустимо, в іншому часовому поясі. Що трапляється вкрай рідко.

Але взагалі життя треба вибудовувати так, щоб не вирішувати питання ночами. Для мене смикати когось після дев’яти – моральний злочин. Ніби я увірвався з петардами в чужий будинок. «Відпочиваєте, хехехе? А ось я вам влаштую!»

Якось близько опівночі мені прийшло смс від Ренати Литвинової, з якимось питанням. Ми з нею давно знайомі, і тоді збиралися робити інтерв’ю. Хоч велика роль Ренати Муратовна в культурі, вона не порівнянна з моїм вечірнім спокоєм. І я відповів: «Ренато, вибачте, я вже майже сплю». Вона написала «Ой!». На наступний ранок Рената подзвонила: «Олексію, заради бога вибачте, що я так пізно вчора. Була на зйомках і загубилася у часі».

Ну буває, нестрашно. Ніякої драми. Важливо, що Рената розуміла: смикнула людину не в той час. А не зарозуміла зневага – «можу дзвонити, коли мені зручно, я тут зірка».

У нас до біса тепер способів комунікації. Ми придумали все, щоб нам не було нудно цілодобово. Але є заборонений час. Коли не можна турбувати людей.

Це правило треба ввести кожному. А то ми занадто м’які, податливі й добрі. «Ой, ну гаразд, відповім людині, мені хіба шкода?».

Так, шкода.

Нехай дзвонять своїм близьким, своїм котикам і двоюрідній тітці. Вечір і вихідні – моя приватна територія. Двері захлопнулися. На дверях велика табличка червоними літерами – «не турбувати».

Автор: Олексій Бєляков