Про вощені шаланківські писанки із Закарпаття видадуть книгу

У нашому краї ще багато хто дотримується традицій Великодня, невід’ємною частиною яких є виготовлення писанок, крашанок, а також поливаний понеділок, коли хлопці обливають дівчат водою, котрі за це дарують писанки. Різним регіонам краю притаманні свої характерні техніки писанкарства, вишивки, зокрема й селу Шаланки у Вилоцькій селищній громаді Берегівського району, що на Закарпатті.


Місцева жителька Рейка Кейс, аспірантка Докторської школи історії та етнографії Дебреценського університету (Debreceni Egyetem Történelmi és Néprajzi Doktori Iskolа), незабаром видасть книгу про особливі традиції цього села, за підтримки Товариства угорської культури Закарпаття (КМКС).

– Я належу до тих, хто освоїв писанкарство з отриманим вдома вихованням, – починає нашу розмову молода дослідниця. – Моя бабуся садила нас, онуків, біля печі, згодом – біля плити, де вона розмальовувала яйця, і показувала, пояснювала, як розписувати воском яйце. І ми навчилися цьому ремеслу, був рік, коли ми розписали двісті яєць, котрі потім роздали хлопцям під час поливанок. У 2013 році я попросила її намалювати відомі їй візерунки. Вона виконала моє прохання й описала їхню історію: коли та від кого перейняла різні форми оздоблення. Тоді я робила це просто з цікавості, лише пізніше почала глибше досліджувати тему.


– Це тема вашого наукового дослідження в Дебреценському університеті?

– У своїй дисертації я займаюся темою сімейних історій під час зміни режиму. У дипломній роботі досліджувала стратегії працевлаштування закарпатських жінок за кордоном. Але, крім цього, будучи етнографом, мешканкою села Шаланки, яка володіє технікою писанкарства, я відчувала обов’язок у вільний час досліджувати та аналізувати і традиції та візерунки шаланківських писанок, виготовлених за восковою технікою. Протягом останніх років я налагодила контакти з одинадцятьма жінками, котрі виготовляють писанки, які перейняли це ремесло від батьків, бабусь і дідусів чи інших членів своєї родини та громади. Перерахую їхні імена, це – Іда Кейс, Іда Йана, Іда Адам, Ержебет Адам, Елеонора Зан, Адель Зан Гал, Роза Біші, Ержебет Цебей, Етела Барта, Маргіта Шіпош та Ержебет Фаркаш. Користуючись можливістю, хочу подякувати їм за допомогу, завдяки якій мені вдалося зібрати близько 190 різних варіантів візерунків. Їх, насправді, набагато більше, тому я продовжуватиму їх документувати. Звичайно, є ще багато майстринь, з якими мені ще не вдалося поспілкуватися, але я неодмінно постараюся зібрати і їхні знання. Але, тим часом, це величезний крок, що ще цієї весни мені вдасться опублікувати певний підсумок моїх досліджень, проведених досі. Книгу під назвою “«Якщо зайду, попрошу писанку». Вощені писанки села Шаланки” («Ha betérek, tojást kérek». Viaszos hímesek Salánkon).

– Які особливості шаланківського розпису яєць?

– Вощені писанки виготовляють двома способами: зафарбовують цибулевим лушпинням або золотим чи бронзовим порошком. В обох методах використовують писачок, котрим зачерпують розігрітий віск і наносять ним візерунок на яйце. У випадку фарбування цибулиним лушпинням, яйця занурюють у розчин, виготовлений з нього, що зафарбовує їхню поверхню в коричнево-червоний колір. Тим часом нанесений віск тане при нагріванні, а під ним залишається більш світлий відтінок. Інший спосіб прикрашання – натирання візерунка, нанесеного на яйці воском, золотим (рідше срібним) порошком.

Особлива характерність орнаментів полягає в тому, що вони поєднують архаїчні, готичні, елементи ренесансу та інші, більш сучасні. До архаїчних належать, наприклад, вензелі, форми півнячих гребінців, грабель, драбин. Популярні квіткові орнаменти – півонії, тюльпани, маргаритки та фіалки. Серед листя найпоширеніші зображення на візерунках дубового листя, конюшини. Також зустрічаються зображення елементів сільськогосподарських культур, зокрема, грона винограду, злаків, черешні, які відображають географічні особливості поселення. Іноді з’являються написи, зокрема, «Христос воскрес», «Благословенної Пасхи!», але пишуть іноді й імена. Характерним є і те, що писанка оздоблена не рясно, частіше яйце розділяють на вісім, чотири чи дві частини, всередині яких малюють орнамент. Але є оздоблення і без симетричного розподілу поверхні. Ймовірно, щільніший орнамент більш архаїчний, який рідшав із плином часу, з видозміною оздоблень.

Кожна майстриня має власну колекцію візерунків. Їх основи передавалися з покоління в покоління в родинах, громадах. У випадку моєї бабусі я виявила, що вона пов’язує певний орнамент із членами родини, від яких вона його перейняла: з прабабусею, тіткою, подругою. Кожен візерунок у подальшому майстриня формує відповідно до власної індивідуальності та смаку. Ці невеликі видозміни, у свою чергу, відповідають усьому місцевому сформованому зразку орнаментів, його особливостям.

Хочу зазначити, що техніка та візерунки вощення яєць у Шаланках відображають паралель традиційним візерункам регіону Берег, правобережжя Тиси. У селі Шаланки розпис яєць традиційно виконують у Страсну п’ятницю, оскільки вважалося, що в цей день не можна працювати. Однак зараз майстрині здебільшого прикрашають писанки, коли дозволяє їхній час. У Великодню неділю католики кладуть писанки в кошики серед інших продуктів для освячення. Потім, у Великодній понеділок, коли хлопці обливають дівчат водою, отримують за це писанки. На початку 2000-х років у Шаланках було прийнято, що хрещені батьки дарували своїм похресникам, віком до 9-10 років, незалежно від статі, по парі писанок.

– На завершення, хочу поцікавитися, кому присвячуєте свою книгу про шаланківські писанки?

– Оскільки звичай виготовлення традиційних писанок у селі Шаланки поступово забувається, важливо, щоб ми зафіксували та зберегли цю народну традицію. Незважаючи на те, що окремі інформаційні статті про шаланківські писанки вже публікувалися, певні дані про них можна знайти і на професійних форумах, але детального збору та відповідного професійним критеріям аналізу ще не було. З іншого боку, я присвячую видання широкій громадськості (насамперед, закарпатцям, мешканцям села Шаланки). Саме тому я прагнула зробити книгу читабельною та видовищною. Книга за обсягом не велика, але, сподіваюся, що тим корисніша за рахунок ілюстрацій та аналітичних описів. Цією книгою хочу звернути увагу на те, що на Закарпатті варто ходити з відкритими очима, адже нас оточують скарби. Серед яких і шаланківські вощені писанки, які поряд із шаланківськими винними бочками та великоберезьким ткацтвом включені до переліку угорських культурних скарбів Закарпаття.