На-а-а-ліво! Раз-два! Чому зраджують жінки

вересня 17 / 2019
На-а-а-ліво! Раз-два! Чому зраджують жінки
Чому жінки теж стрибають у гречку і про що вони ТАМ дізнаються…

Одного разу ми з подругами ледь не побилися, обговорюючи пікантну тему – чому жінок теж тягне на подвиги? Кухня, ще хвилину тому така затишна, перетворилася на пекельне поле бою, ну а ми – на два табори, що ворогують. В одних при слові «зрада» недобре поблискували очі й металом дзвеніли голоси.

Весела й завжди привітна Валентина, душа нашої компанії, цього разу холодно виголосила приблизно таке: «І це я, порядна мати двох дітей, після ночі з іншим чоловіком маю прийти і спокійно влягтися біля свого благовірного? Тобто так, наче нічого й не сталося?»

«Ну чого ж, – спокійно зауважила здебільшого мовчазна Рита, – можеш і неспокійно. Скажімо, припавши до його теплого боку, розказати, звідкіля ти щойно повернулася».

Боже, що тут почалося! За цигарки почали хапатися навіть ті, хто давно кинув курити. Від келихів нервово відсьорбували, здавалося, ще секунда – і ми учепимося одна одній у волосся.

Тим часом я тихенько розкрила ноутбук, зайшла в інтернет і побачила статистику. Скориставшись секундною паузою, гукнула погрозливо, як третейський суддя: «Панянки! Наліво ходимо і ми, і вони. До вісімдесяти відсотків чоловіків бодай раз у житті скористалися нагодою, а жінок …всього на 15 відсотків менше. Щоправда, тут кажуть, що ми наліво ходимо куди мудріше, ніж чоловіки. Наприклад, ніколи не сховаємо… чоловічих трусів у кишені власного пальта».

Усі замовкли й похнюпилися. Бо годі вже було опиратися тому фактові, що походеньки наліво – теж частина нашого жіночого життя. Я обвела очима кімнату… У нас були класичні посиденьки, і з десяти жінок, присутніх у кімнаті, я знала шістьох, які побували в чужих обіймах… Так-так, і були у них чоловіки, діти й навіть свекрухи.

Дехто з цих зовні цілком виважених панянок прибігали навіть уночі, аби викласти свої пригоди в перші вільні вуха. Але я ніколи не запитувала: «Навіщо ти це зробила?» Бо здогадувалася, що причини, напевне, були потужні. Так само, як і в чоловіків, яких ми, захлинаючись слиною від нібито власної правоти, часто обзиваємо за зраду різними цікавими словами.

Та-а-а-к, наприклад, Оленка (імена, певна річ, змінюю). Перший шлюб не вдався, другий – теж. І чомусь не зовсім клеїлося в неї ані на роботі, ані з батьками, ані з нібито коханим, з яким жила на віру. Якось приганяє о дванадцятій ночі на таксі. Очі гарячково блищать, на стільці підстрибує. «Розумієш, минулого тижня одну ніч я провела із З., а вчорашню – з його приятелем К.». Витягую вино, починаємо говорити. Наприкінці розмови вона розколюється: «Мені треба хоч якось почуватися, що я в цьому житті утверджуюся». О! Момент істини! Оленка в нас так утверджується. Якщо з іншим не щастить, то хай уже хоч тут…

Інша річ із Валентиною. Її чоловік ходив наліво ледь не офіційно (коханка жила в сусідньому дворі), й удома він, як кажуть, відбував подружній обов’язок. «У мене не було вибору, – ховаючи очі, казала Валентина. – Якби я не зрівняла рахунок, то просто виїла б собі усю середину. А так… немов знайшла рівновагу. Тепер факт його зради мені не так болить. Бо я відплатила тим самим».

Ілона… Ця панна ревнива до памороків. І на рівному місці може вигадати щось криве, тому її Ігореві непросто з нею. Вона вряди-годи прокидається в чужих обіймах, аби убезпечитися від імовірного принизливого становиська. Бо всім чоловікам вкрай потрібно піти наліво. «Якщо не сходив зараз, – переконує вона, – то ще неодмінно сходить. А я що, маю сидіти склавши руки й чекати? Я так не можу…»

Прямо протилежна історія з Ритою, про яку вже згадувала. Вони з чоловіком рано одружилися й ніби кохали одне одного. Аж тут вона рвонула у навчання, почала вкладати гроші у свої знання, читала запоєм, зустрічалася й знайомилася з цікавими людьми. І ось результат: через десять років під одним дахом опинилися двоє цілком різних людей.

Розумниця Рита казала мені: «Розумієш, секс, це ж не суто механічна дія. Має бути емоція, потяг на рівні взаємної душевної близькості… А коли немає ось тут, – вона легенько постукала себе ліворуч, де серце, – то немає того особливого обміну емоціями на рівні і душі, і тіла, який ми насправді шукаємо під час фізичної близькості…»

Інший чоловік є в її житті й сьогодні. З ним вона відкрита і розкута рівно настільки, наскільки замкнена із власним чоловіком. Але покидати благовірного наміру не має. «Ми так важко вибудовували наш побут, ростимо двох синів… З почуття обов’язку я не можу розбивати ані родину свого коханця, ані власну сім’ю…»

Не було, щоправда, в нашій компанії жінок, які ходять наліво «просто так»… Хоча такі, впевнена, у природі теж існують.

Тоді, на тій кухні, ми потому потроху заспокоїлися і дійшли висновку: штовхає нас на стрибки в гречку невдоволення ставленням до нас наших чоловіків. Скажімо, якщо він не нашіптує отих потрібних жіночому вушкові ласкавих слів, не дарує бодай іноді квітів, не прагне організувати простір довкола нас і хоча б елементарно не догоджає, то інший чоловік, який демонструє готовність усе це кинути до ніг, є міцним провокатором жіночій вірності…

Але не будемо рвати на собі волосся й вираховувати, хто ж винен… І ми, і вони, чоловіки тобто, варті одне одного. Коли одружувалися, гадали, що зможемо перекроїти свою половинку, виховати, як нам хочеться.

Коли не вдалося, не зуміли прийняти такою, як вона є, й від розчарування почали… озиратися довкола. Ніхто з нас не знає достеменно – ЯК ПРАВИЛЬНО ЖИТИ… Бо якби знали, то й дороги у ту гречку ніколи не шукали б.

Адже й там, «ліворуч», не все так просто. У когось через оте «ліво» руйнуються сім’ї, а хтось саме в такий спосіб знаходить своє справжнє щастя. Немає універсального рецепта. Тому, коли й тобі раптом закортить у той бік, зваж, чи варто це робити. Бо ж нам таки є що втрачати… То чи готова ти заплатити ціну?
Категорія : Різне


Loading...
загрузка...