“Тітонько, вам, випадково, малюк не потрібен? Йому всього два місяці, мені його годувати нічим, а мамка пішла”

листопада 20 / 2018
“Тітонько, вам, випадково, малюк не потрібен? Йому всього два місяці, мені його годувати нічим, а мамка пішла”

Хлопчик років семи ходив по овочевому ринку і пропонував людям свого маленького брата. Всі шарахалися від цього брудного обірваного хлопчаки з немовлям, загорнутим в вигорілу ковдру. Але нікому не було діла до того, чому він хоче віддати новонародженого.

Я, як завжди по суботах, приїхала на ринок, щоб на тиждень закупитися овочами і фруктами. Вибираючи капусту, я раптом відчула, як хтось потягнув мене за рукав:

– Тьотю, Вам, випадково, малюк не потрібен? Джерело.

Я – самотня жінка, мені 42 роки. З чоловіком у нас не склалося через те, що я не змогла наpoдити йому дитину, ми розійшлися багато років тому. Останні десять років, малюк – це було саме моє заповітне бажання, я все чекала якогось дива, але його так і не траплялося.

Зовсім недавно я почала збирати документи на усиновлення, і тут ось така пропозиція. Я відклала капусту в бік і повернулася до хлопчика:

– Потрібен! А ти, що просто так його віддаєш?

– Так, просто так, мені його годувати нічим. Молоко скінчилося, а макарони він не їсть.

– Як тебе звати?

– Я – Саша, а це Діма, мій молодший брат. Йому два місяці, він тільки молоко їсть, менше літра в день, так що не дуже дорого виходить, беріть!

– Мене звуть тітка Настя. Саш, а твої батьки не будуть проти, якщо я заберу Діму?

– У нас тільки мамка є. Вона кудись пішла дня три тому і не повертається.

Я думаю, вона тільки зрадіє, якщо Дімку забере хтось, вона і так весь час його лає за те, що він плаче. За зовнішнім виглядом дітей і словами Саші, я зрозуміла, що мова йде про неблагополучну сім’ю. Потрібно було терміново щось робити. В голові пульсувала думка про те, що ці діти мені послані згори, то не дарма ж я документи зібрала на усиновлення. Але потрібно було для початку знайти цю матір, яка спокійно залишає дітей на три дні одних.

– Сашо, давай мені Дімочку. Підемо до вас додому сходимо, може мама прийшла, мені треба у неї дозволу запитати.

– Ходімо, тут не далеко. Саша раптом якось посмутнів, сльози заблищали в його очах.

– Саш, що з тобою? Чому ти плачеш?

– Тітко Настю, мені так шкода Дімку віддавати, брат все таки, звик я до нього. Але йому так краще буде. Наша сусідка каже, що нас все одно рано чи пізно в дитбудинок заберуть.

– Ну може тоді і ти до мене жити підеш, щоб з братом не розлучатися? – А що так можна? Я ж дорослий?

– Можна, головне, щоб мамка твоя погодилася і тітоньки з відділу опіки добро дали. А маму то тобі не шкода буде залишити?

– Маму я б відвідувати став, а жити з нею я вже не хочу, краще в дитбудинок … її ж ніколи немає, приходить n’яна, кpичить, варить тільки макарони. А вже коли її гості до нас приходять, нам з Дiмкой доводиться на вулиці до ночі гуляти, поки вони не розійдуться.

Тепер сльози наверталися вже у мене. Ми дійшли до будинку, де жили діти і, о диво, зустріли їх матір біля під’їзду! Жінка була в стані великого пoxмілля. За її зовнішнім виглядом було видно, що nила вона кілька днів. У цей момент, здавалося, за nляшку вона не тільки дітей, вона дyшу дuяволу продасть.

Сяк-так мені вдалося донести до цієї жінки тe, що я хотіла б усиновити її дітей. Вона, хоч і була в поганому самопочутті, задумалась на кілька хвилин і прорекла:

– Скільки грошей за них даси?

– А скільки Ви хочете?

– Десять! Тисяч!

– Добре. Але тільки після оформлення документів.

А поки з Вашого дозволу хлопчики поживуть у мене? Вам зараз не до них.

– Хай ідуть… Але не забудь… десять! Не менше! Чекатиму!

– Добре. Добре. Всю нашу розмову я записала на диктофон в телефоні, з цим я пішла в опіку.

Ми швиденько позбавили цю продажну мадам батьківських прав і оформили усиновлення. Працівники відділу опіки вмовляли мене не давати їй обіцяні гроші, але я, як людина слова, все ж це зробила, адже завдяки цій загубленій в житті жінці у мене з’явилося два чудових сина!
Категорія : Різне

Залишити Коментар