Інженери-художники: Ужгород приймає унікальну виставку «Формула дуету» подружжя Кочутів
У Закарпатському музеї народної архітектури та побуту 23 липня відбулося відкриття незвичайної виставки «Формула дуету», яка демонструє справжній синтез естетики та свіжого погляду на навколишній світ. Автори – подружжя Олеся та Андрій Кочути, інженери за фахом, які завдяки багаторічному творчому пориву досягли високої майстерності в мистецтві.
Загадковий стиль Вабі-сабі Андрія Кочута
Роботи Андрія Кочута вирізняються особливим стилем Вабі-сабі, що зародився в Японії. Цей стиль оспівує красу в простоті, природності та удаваній незавершеності. Однак, при уважному розгляді робіт пана Андрія, вражає невимушена естетика, прихована в деталях. Долучивши власну уяву, глядач може побачити цілу філософію буття.
Для створення своїх унікальних творів Андрій Кочут використовує тверді матеріали: дерево, камінь, метал, скло. Їхня обробка мінімальна, автор прагне зберегти природний стан матеріалів. Вони обпалюються, шліфуються та покриваються бджолиним воском. Особливі акценти робляться на текстурі матеріалу, його природних нерівностях та заглибинах, що надає роботам загадковості. Розгадка ж криється у фантазії самого глядача.
Мистецьке захоплення Андрія Кочута виникло несподівано. Розбираючи старий сарай, він натрапив на великий шматок старовинного дерева. Тоді й подумав: "Його можна використати як матеріал для художньої обробки". З того часу, ось уже понад десять років, він створює свої роботи на дозвіллі.
Олеся Кочут: Чарівний світ вовни та розширення творчих горизонтів
Свій особливий шлях до виставки пройшла і Олеся Кочут. Вона захопилася технікою сухого та мокрого валяння вовни – матеріалу, що відкриває безліч можливостей для втілення фантазій. Для своїх робіт мисткиня використовує вовну тонкорунних овець зі Швейцарії та Італії, а також волокна віскози, льону, шовку та крепдешину.
Робота над «вовняними» картинами дуже копітка: спочатку формується основа, потім йде деталізація та створення об'єму. За допомогою цієї техніки також створюються ужиткові речі – сумочки, взуття. Але, що ще важливіше, вона дарує можливість створювати високохудожні твори – картини з вовни, які народжуються з-під рук пані Олесі.
«Ці твори, – ділиться мисткиня, – здатні передавати душевні стани. Картини своєрідні, бо перебувають на межі декоративного мистецтва та живопису. А створюються нетрадиційно: замість пензля – голки, замість фарб – вовна чи інший м'який матеріал».
Гармонія контрастів: Єдність твердості та м'якості
Саме в такому поєднанні – твердості й м'якості матеріалів, чоловічої мужності й жіночої ніжності – виставка подружжя Кочутів існує в Ужгородському скансені. На цьому наголошували під час відкриття і гості, які вітали подружжя Кочут із вернісажем: заступниця директора Закарпатського музею народної архітектури та побуту з науково-освітньої роботи Мар'яна Мегела, ректор Закарпатської академії мистецтв, доктор мистецтвознавства Михайло Приймич, голова секції декоративно-прикладного мистецтва Закарпатської організації Національної спілки художників України, мисткиня Вікторія Кузьма.
У вітальних словах промовці відзначали, що, попри різні форми, в яких автори втілюють свої творчі задуми, вони гармонійно доповнюють одне одного, як і в повсякденному житті.
Коріння та шлях до Закарпаття
Андрій Кочут (1960 р.н.) розповів про давнє коріння свого роду, що сягає часів Тридцятилітньої війни, коли один із учасників протигабсбурзької коаліції, під проводом князя Семигороду Юрія Ракоці, потрапив на Львівщину, де й прижився. Також існує версія, що його прізвище співзвучне з прізвищем відомого угорського діяча Лайоша Кошута.
Андрій та Олеся Кочути приїхали на Закарпаття після закінчення вишів у Львові за скеруванням на роботу. Пан Андрій багато років працював інженером-механіком та головним інженером у колгоспі в селі Липча на Хустщині. Виготовленням художніх виробів з дерева він зайнявся після того, як придбав будинок в Ужгороді, де виявив столітнє дерево, розбираючи сарай. Серед його робіт – найрізноманітніші інтер'єрні об'єкти, зокрема, лампи та загадкові скульптури, що поєднують різні тверді матеріали.
Пані Олеся, за фахом будівельник, усе життя проектувала дороги та мости. Вона долучилася до проектів Боздоського мосту в Ужгороді, транспортної розв'язки біля супермаркету «Епіцентр» у Мукачеві, а також кількох великих транспортних розв'язок у різних містах області. Протягом останніх трьох років, перебуваючи на заслуженому відпочинку, пані Олеся має змогу ще більше віддавати себе художній творчості.
Зустріч в Ужгороді та успіх синів
В Ужгороді Андрій та Олеся познайомилися на концерті Олександра Барикіна у 1987 році. В обласному центрі Закарпаття родина проживає понад три з половиною десятиліття. Тут виросли троє їхніх синів, які стали успішними підприємцями. Зокрема, вони заснували відому ювелірну компанію Kochut. Всі троє разом зі своїми дружинами були присутні на відкритті виставки, вітаючи батьків.
Виставка подружжя Олесі та Андрія Кочутів, безсумнівно, подарує тепло та торкнеться сердець відвідувачів Закарпатського музею народної архітектури та побуту протягом найближчих кількох тижнів.
Автор: Василь БЕДЗІР
Фото автора