Художню спадщину Імре Ревеса на Закарпатті презентували у музеї
Саме таку назву отримала невелика камерна виставка в одному із залів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького, присвячена 165-річчю від дня народження відомого угорського художника Імре Ревеса, послідовника М. Мункачі, художника-демократа, представника реалістиного мистецтва. Вшанувати пам’ять митця прийшло багато представників ЗМІ, мистецької еліти краю, іноземні гості, науковці, шанувальники нашого музею.
Приємним доповненням до виставки слугувала оцінка з вуст заслуженого художника України Бориса Кузьми, директора Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая Франциска Ерфана, директора видавництва «Карпати» Браславця Віктора. Вони відзначили важливість подібних заходів, акцентуючи на тому, що культура часто розвивалася всупереч, окремішно і попереду всіх тих суспільно-політичних процесів, які відбувалися в країні. Окрім того, вони вручили дотичні до теми виставки подарунки. Директор музею Ольга Шумовська у вітальному слові до присутніх підкреслила важливість подібних заходів, які відбуваються у музеї попри війну у країні, та закликала згуртуватися у благородній справі вшанування нашої історії.
Досліджуючи й опрацьовуючи документальні матеріали, ті роботи Імре Ревеса, якими володіє музей, можемо прослідкувати тісний зв’язок митця з нашим краєм.
На виставці представлені 4 твори Імре Ревеса: “Автопортрет” на полотні, у техніці олія, “Стара криниця” на полотні, у техніці олія, естамп “На заробітки” на папері, гравюра “Сільські новини” на папері, які демонструються вперше. Ще показано знайдену музейниками фоторепродукцію твору“Підозріла фігура”, надруковану у 1901 р. у популярному угорському журналі “Недільна газета” (Vasárnapi Újság).
Художня спадщина доповнена меморіальними предметами, а саме: оригіналами світлин із різного періоду життя художника – студентських років у Відні, Парижі наприкінці ХІХ ст., життя у Виноградові у 1930-1940-их роках. Улюблене плетене крісло, на якому часто засиджувався Ревес, розміщене біля невеликого столика, де виставлені попільниця, тютюн, яким набивав свої люльки художник. Імре Ревеса, вже у старшому віці, часто бачили з палицею, яка звисає з вішака, ніби чекаючи на свого господаря.
Цінними є документальні речі, серед яких виділимо машинописну “Автобіографію” художника, датовану травнем 1930 р., але відкорегований варіант його першою дружиною Герміною. Документ готувався до Угорської художньої енциклопедії, яка так і не побачила тоді світ. Багато цікавих фактів, інформаційних даних містять листи доньки Імре Ревеса Клари, котра вела активне листування з Ласло Шандором, першим директором Ужгородської картинної галереї. Завдяки йому постать Імре Ревеса досить яскраво висвітлювалася і була відомою. Адже на зламі 1940-50-х років працівники Закарпатського художнього музею заходилися збирати полотна і малюнки художника. Музей одразу закупив 30 робіт майстра завдяки старанням Ласло Шандора і колишнього зберігача фондів Йожефа Барти. У 1955 році науковий працівник художнього музею Ю. Сташко склав каталог меморіальної виставки Імре Ревеса, публікував статті про нього, а Ласло Шандор опублікував наукову статтю “Художня спадщина Імре Ревеса в Україні”, що вийшла й угорською мовою у 1964 р. У 1989 р. відбулася меморіальна виставка І. Ревеса в його рідному місті Шаторольоуйгей, що підтверджують каталоги, демонстровані в одній із вітрин. 24 січня 1994 р. в Ужгородському МП «Галерея» відбулася ювілейна виставка творів Імре Ревеса з фондів ЗХМ та приватних колекцій.
Різноманітна друкована продукція засвідчує той факт, що з 1990 року ім’я Імре Ревеса носить Товариство угорських митців Закарпаття образотворчого та прикладного мистецтва.
Сімейна історія Імре Ревеса починається із містечка Шаторольоуйгей, тоді Земплинського комітату, де сходилися три етнічні масиви – угорський, словацький і український. 21 січня 1959 р. у реформатській родині вчителя дівочої школи Кароя Чеброй і Паули Лойщ народився первісток Імре Карой, а наступного року – його сестра Моргіт Кароліна. Після розлучення мати з дітьми перебирається до Севлюша, невеликого живописного містечка на Угочанщині, де очолює місцеву пошту. Із Севлюша молодий юнак їде вчитися до реформатського коледжу в Дебрецені. Інтерес до малювання, що проявився ще у дитинстві, все більше захоплює його, внаслідок чого він домагається продовжити навчання вже у Відні. Перший етап охоплює 2 роки: з 1875 по 1877 рік. Здібний студент вже тоді привертає увагу багатьох викладачів віденської Академії мистецтв. Восени 1877 року Імре повертається до Будапешта, де бере уроки малювання у відомого угорського художника Бертолона Сейкеля. 1878 – 1881 роки – другий етап навчання у Відні, але вже завдяки королівській стипендії. Стає найкращим учнем з основ жанрового живопису Карла Леопольда Мюллера, який вже на першому етапі перебування Ревеса у Відні звернув на нього особливу увагу. Імперська столиця надихає художника, він багато і плідно малює. Його роботи цього періоду користуються славою, купуються знаними особами. Наприклад, у 1880 р. оголошується художній конкурс на премію М. Мункачі, який 21-річний молодик виграє своїм полотном “У чарді”. Отримавши премію у розмірі 6000 франків Імре Ревес вирушає до Парижа, на навчання в художній майстерні самого метра угорського живопису – Мігая Мункачі. Тут Імре малює відому картину “Петефі серед народу”, яка із паризького Салону купується і потрапляє у Лондон, до музею мистецтв, але пізніше буде викуплена угорською державою. Влітку 1884 р. 25-річний Ревес одружується з молодою мисткинею, своєю ученицею ще у Відні, Герміною Кюрбіш, в улюбленому місті Севлюші, до якого подружжя буде дуже часто навідуватися звідусіль, де б воно не перебувало. Після весілля Ревес повертається до Відня, де продовжує жити і творити, маючи свою власну художню майстерню. Саме тут створюється картина “Дезертир”, за яку автор нагороджений бронзовою медаллю на художній виставці у Парижі у 1889 р., полотно “Панем”, отримавше золоту медаль на міжнародній виставці у Мюнхені у 1901 р. У 1903 р. Імре Ревеса запрошують до Будапешта, де він майже 20 років викладає в Інституті образотворчого мистецтва. Саме тоді стали його учнями корифеї закарпатської школи живопису Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі З 1920 по 1932 рік Ревес очолює мистецьку колонію, що відноситься до Інституту, в місті Кечкемет. Давні проблеми із погіршенням зору змушують старіючого художника відійти від творчості, хоч пленери він ще відвідує. З Кечкемета перебирається до Будапешта, звідки у 1941 р. вирішує остаточно переїхати до такого рідного йому Севлюша., до маминої домівки. Тув Імре Ревес доживає свій вік у колі своєї доньки Клари, серед старих друзів і однодумців, таких як ще один відомий художник із Фанчикова Іштван Кутлан..
Можемо сміливо казати, що прекрасна, сповнена надіями кар’єра художника Імре Ревеса як розпочалася у Виноградові, так і закінчилася тут 3 лютого 1945 року.
У картинах Імре Ревеса постає реальність життя, яку, як справжній митець, він прагнув правдиво відобразити, чи це був сільський краєвид, чи квітковий натюрморт, чи портрет, або чи виявилася його соціальна чуттєвість на полотні. Барви сяяли від його душі і серця, що зробило його великим майстром художнього реалізму.
Про це повідомляє Валерія Русин, завідувач відділу історії та краєзнавства на сторінці Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького