На Рахівщині проживають нащадки італійців
Рахівський район на Закарпатті вважається гуцульським. Та він іще й багатонаціональний. Упродовж століть тут мирно живуть люди майже 30 національностей. Явно переважають українці (гуцули). А ще є румуни, угорці, чехи, словаки, німці, росіяни... У невеликому гірському селі Ділове можна зустріти людей з італійськими прізвищами — Бузі, Корадіні, Делізоті, Марціглоні, Манфреді, Монті... Звідки італійці на Рахівщині?
24 лютого, 13:09
Від середини ХІХ століття почала інтенсивно розвиватися промисловість Австро-Угорщини й зросла потреба у багатющих лісових ресурсах Карпат, що тоді належали цій імперії. Щоб доступитися до багатств, імператриця Марія-Терезія доручила побудувати залізницю. Зробити це у горах могли лише добрі спеціалісти. Таких інженерів найняли у гірських регіонах північної Італії. Вони добре зарекомендували себе під час будівництва залізниць, мостів, тунелів, опорних стінок та інших споруд у Альпах.
Зводили залізницю на Рахівщині з 1870-х років, а завершили 15 серпня 1895-го. На тому непростому будівництві працювало 5—10 тисяч італійців та спеціалістів з інших країн Європи. Роботи велися від міста Сигет, що тоді було центром Мараморської жупи (до якої входила й Рахівщина), і до села Ясіня. Можна уявити, яка була ця робота без потужної техніки. Складний гірський рельєф, скельні виходи, швидка течія Тиси та її приток ускладнювали будівництво. Більшість робіт проведено вручну. Досі вражають підпірні прибережні стінки, викладені з тесаного каменю, без цементних розчинів, що за сотню років витримали не один паводок. Також треба було збудувати чисельні мости й тунелі. І все — суворо за графіком та одночасно у кількох місцях. Коли зводили найдовший тунель поблизу перевалу, то, щоб швидше завершити, рити його почали з обох боків. Зустрітися мали глибоко під горами. Італійський інженер скерував роботу двох груп так, щоб вони не розминулися під землею. Але у визначений день вони не зустрілися — і проектант застрелився. А через день зустріч таки відбулася. З незначною похибкою.
Будівництво залізниці стало своєрідним «вікном у цивілізацію». З Рахова почали ходити поїзди до великих міст Європи — Будапешта, Праги, Відня...
Не всі італійці повернулися додому — залишилися тут працювати, оселилися в Карпатах. Їх нащадки можуть пишатися своїми предками, котрі створили собі рукотворний пам’ятник — залізницю.
З статті Миколи Волощука опублікованої в «Голосі України»
24 лютого, 13:09
Від середини ХІХ століття почала інтенсивно розвиватися промисловість Австро-Угорщини й зросла потреба у багатющих лісових ресурсах Карпат, що тоді належали цій імперії. Щоб доступитися до багатств, імператриця Марія-Терезія доручила побудувати залізницю. Зробити це у горах могли лише добрі спеціалісти. Таких інженерів найняли у гірських регіонах північної Італії. Вони добре зарекомендували себе під час будівництва залізниць, мостів, тунелів, опорних стінок та інших споруд у Альпах.
Зводили залізницю на Рахівщині з 1870-х років, а завершили 15 серпня 1895-го. На тому непростому будівництві працювало 5—10 тисяч італійців та спеціалістів з інших країн Європи. Роботи велися від міста Сигет, що тоді було центром Мараморської жупи (до якої входила й Рахівщина), і до села Ясіня. Можна уявити, яка була ця робота без потужної техніки. Складний гірський рельєф, скельні виходи, швидка течія Тиси та її приток ускладнювали будівництво. Більшість робіт проведено вручну. Досі вражають підпірні прибережні стінки, викладені з тесаного каменю, без цементних розчинів, що за сотню років витримали не один паводок. Також треба було збудувати чисельні мости й тунелі. І все — суворо за графіком та одночасно у кількох місцях. Коли зводили найдовший тунель поблизу перевалу, то, щоб швидше завершити, рити його почали з обох боків. Зустрітися мали глибоко під горами. Італійський інженер скерував роботу двох груп так, щоб вони не розминулися під землею. Але у визначений день вони не зустрілися — і проектант застрелився. А через день зустріч таки відбулася. З незначною похибкою.
Будівництво залізниці стало своєрідним «вікном у цивілізацію». З Рахова почали ходити поїзди до великих міст Європи — Будапешта, Праги, Відня...
Не всі італійці повернулися додому — залишилися тут працювати, оселилися в Карпатах. Їх нащадки можуть пишатися своїми предками, котрі створили собі рукотворний пам’ятник — залізницю.
З статті Миколи Волощука опублікованої в «Голосі України»