Василь Шкіря вирощує плоди садів казкових

квітня 09 / 2019
Василь Шкіря вирощує плоди садів казкових

З незатаєним щемом і ностальгією згадуються ті благословенні молоді літа 40-річної давності, коли я працював кореспондентом обласної газети «Молодь Закарпаття». Редакція знаходилася в самому центрі міста над Ужем, тому до нас часто заходили автори.
Якоїсь днини поріг кабінету скромно переступив невисокий, з приємною усмішкою на кругловидому лиці молодий чоловік.
– Я – Василь Шкіря, – відрекомендувався.
Досі знав його тільки зі сторінок періодичних видань, у яких публікувався молодий журналіст.
– О-о, щойно прочитав твою казку «Як Осел вогонь сховав», що ти днями надіслав до нашої газети. Файна річ. Дітям сподобається, тому я і підготував її до друку.
– Треба, аби ще й редактору сподобалася, – додав гість.
– Наша газета охоче друкує не лише твої матеріали про молодих доярок і комбайнерів з твоєї чарівної Іршавщини, але й казки. Тим паче, що в нас є навіть дитяча сторінка «Колобок».
Звідтоді маю честь і приємність знатися з Василем Шкірею, спостерігати за його творчими злетами, досягненнями і проблемами.
Днями він зателефонував мені й запросив на презентацію своєї нової книги «Тайстра казок» у міську дитячу бібліотеку міста Ужгорода. Разом з Василем Густі, Сергієм Федакою, Юрієм Шипом та іншими літераторами я взяв участь у тому теплому, повному чарівно-магічного дійства, культурницькому заході. І вкотре наочно пересвідчився, як усі, особливо ж діти, які за творами Шкірі підготували прекрасну виставу, люблять казкове слово Шкірі.
– Яка це в тебе книга вже по рахунку, Василю? – поцікавився я.
– Нівроку, двадцять третя. Дев’ятнадцять з них – казки.
– Ого. Вітаю щиро, казковий побратиме.
Хоча найменшої нотки заздрості до нього, як і до будь-кого з інших своїх колег, бути не може, бо кожен по-своєму творчу путь долає, плоди у своїх садах збирає…
У творах Василя Шкірі недаремно сади казкові, адже народився і всеньке життя живе у краю садів та виноградників, та й усі свої трудові літа – а це – 40 років! – віддав районній газеті «Нове життя», у якій продовжує нести трудову вахту й нині, хоча вже на пенсії…
Водночас він друкував свої казки і в обласній газеті «Закарпатська правда». Пригадую, одну з добірок презентував на сторінках «закарпатки», яка виходила тоді більш як стотисячним тиражем, лауреат Шевченківської премії Петро Скунць. А в газеті «Новини Закарпаття» сторінку для дітей «Медведик» (таку назву – не «Ведмедик» – дали навмисне, аби ближче до закарпатського діалекту) вів відомий український письменник Василь Басараб, який залюбки подавав туди казки іршавчанина.
«Василь Шкіря поєднує казкове і реальне,
фантастичне й буденне…»
– так на презентації висловився про творчість нині відомого українського письменника Василя Шкірі редактор видавництва «Карпати» Борис Кушнір. На його долю випало редагувати шість рукописів талановитого закарпатського казкаря. За два з них – «Таємниця Смерекового замку» і «Ранок вечора мудріший» літератор удостоєний обласної літературної премії ім. Ф. Потушняка.
У передмові до книжки «Тайстра казок» голова Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України Василь Густі пише: «У сучасній літературі він (Василь Шкіря – А.Д.) упевнено зайняв свою нішу. На полицях бібліотек книжки письменника «Розбиті серця», «Три бажання», «Король жебраків», «Небезпечна краса» не залежуються – їх читають навперебій насамперед ті, кому вони адресовані: діти, молодь.
Скільки хлопчиків і дівчаток зачаровувалися героями його творів, переживали за їхню долю, пізнавали світ, сповнений красою, добротою і мудрістю. Це велике, хоч і неофіційне визнання, а офіційним підтвердженням значимості творчого доробку Василя Шкірі стала Всеукраїнська літературна премія імені Володимира Кобилянського за книжку казок «Пригоди Білявчика».
Приємно, що, осягнувши нових вершин, письменник продовжує творчі пошуки, експериментує, поєднує у казці традиції і новаторство. А разом із цим опановує нові для нього жанри – драматургію для дітей. Тут він у певній мірі прагне продовжити традицію знаної на Закарпатті й Пряшівщині письменниці Ірини Невицької, яка у 20-их роках минулого століття написала чудову п’єсу про Матія Куколку, його пригоди, переживання, любляче та добре серце».
Напевне, Ірина Невицька орієнтувалась на відомі їй зразки дитячої літератури – «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена, оповіді про Лудьо Матяша. Вони чимось схожі між собою. І Матій Куколка, і Том Сойєр, І Лудьо Матяш самотужки боролись за своє виживання. Герой казки Василя Шкірі «Михайлик-Насміхайлик» живе в сучасних умовах. Він, до речі, теж уже став улюбленцем малечі. За мотивами його казки шкільні дитячі гуртки ставлять вистави, а ужгородський театр «Теремок» підготував однойменну виставу.
«Холодний місяць… сипав на землю срібло…»
Книжка Василя Шкірі «Тайстра казок» складається з трьох розділів. У першому «Тайстрина з казочками» вміщено 9 оповідей. У кожній з них – про наше сьогодення. Особливо припадуть до душі малечі «Пригоди Ведмедика». Вони, пригоди, відбуваються не за далекими горами і не за синіми морями, а в місті Іршава. І починається казка такими словами: «Ведмедик Михайлик прокинувся рівно опівночі. Стрілки годинника зійшлися якраз на 12. Волохатий боязко глипнув у віконце, і від побаченого йому перехопило подих: навкруги біліли кучугури, в темно-синіх небесах миготіли гірлянди зірок. А над засніженою вершиною Бужори плив холодний місяць, який сипав на землю срібло…»
Тут доречно буде зауважити, що письменник і сам встає опівночі, коли місяць сипле на землю срібло, й до самого ранку пише казки…
Скажете, Ведмедик на Новий рік у глибокій сплячці? Та в казках Василя Шкірі і не таке буває. На те вона і казка, де поєднується казкове й реальне, фантастичне і буденне наше життя. За час зимової сплячки Волохатий добряче зголоднів. Йому страх як захотілося їсти. Він неквапом підвівся з ліжка, побрів на кухню. Його погляд зупинився на глечику, в якому було трохи меду… Та Ведмедик від того ще більше зголоднів. Машинально схопив вудлище і подався на річку Іршавку. Спіймав, як годиться, рибку, а вона виявилася не простою, а золотою. «Не їж мене, Ведмедику, я тобі в нагоді стану…»
Так Василь Шкіря слово за словом розвиває сюжет, нанизує казкові історії. А для маленького читача тут ціла царина для розвитку фантазії, думки і творчих уявлень.
Викликають захоплення також казкові оповіді «Ведмедик та Бджілка», «В очі співає, а позаочі лає», «Як Ведмідь лікував радикуліт», «Заєць, корзина і капустина», «Чому Зайчика називають Побігайчиком?», «Велосипед для Зайчика» та інші.
У розділі «Поштарик і його ровесники» подано однойменну повість- казку. Починається вона з того, що листоноша Марія Плиска біля перелазу необачно ступила в калюжу, послизнулася – і впала. Газети, листи, журнали, телеграми, поштові перекази, ручки, олівці, марки, гаманець і навіть окуляри розлетілися у всі боки. Виявилося, вона ушкодила ногу – закритий перелом. Поки вона лікувалася, газети у сільські оселі доставляв її син, з яким траплялися дивовижні пригоди. Одна з них – на хлопця, коли повертався із поштвого відділення, несподівано з-за кущів напали незнайомі у масках. Грабіжники спочатку скрутили поштарика, гамселили ногами досхочу, а потім почали вимагати гроші. Довго нишпорили в його кишенях і сумці, коли добралися до гаманця – дуже зраділи. Але там було пусто. Тоді вони вирішили забрати від нього велосипед.
Допомогла – хто б ви думали? – мурашка. Звичайна мурашка. І сталося це несподівано. Мурашка виявилася не простою, а чарівною. Вона промовила до хлопця людським голосом:
- Бачу, ти добрий хлопчик. Тобі можна довірити. А тому хочу допомогти.
- Ти мені? – роззявивши рота, подивувався Поштарик. – Цікаво – як?
- І лісі є таємна кімната. Вона знаходиться в печері. Там живе Песиголовець.
- Песиголовець? – збуджено перепитав хлопець. – Він залишився ще з часів монголо-татарської навали? І йому вже понад 1700 років? Забавно».
Песиголовець, на диво, виявився добрим. Він допоміг Іванкові знайти грабіжників, які напали на нього, а також повернути мобілку і велосипед. А ще зробив так, щоб мама швидко встала на ноги. І щоб батько перестав пиячити. Ви не повірите! Усе це збулося ніби за помахом чарівної палички. У казках Василя Шкірі добро завжди перемагає зло.
Динамічно, захоплююче і напрочуд цікаво написана повість-казка «Ліпше людям давати». Тут мова йде про гроші, сучасне заробітчанство, проблеми, з якими стикаються люди. І головне, навколо чого крутиться дійство, -- гроші. Втім, у сучасному світі усе побудовано на грошах.
Третій розділ книжки називається дещо лірично «Чарівна квітка з-над Бужори». Тут вміщено п’єсу – історію кохання на три дії «Привертень». Дівчина Марта йде шукати щастя в Італію. Її ваблять не лише розповіді про високі заробітки, а й турботливі чоловіки. Вдома залишила коханого хлопця Івана. Однак вийти заміж за кордоном не вдалося. Італієць виявився занадто скупим. Не паска була і його мама. Надивившись усього, Марта повернулася додому. І вона побралася з Іваном. За час відсутності Марти хлопець знайшов чарівну квітку-привертень, яку в народі називають гронянкою. Вона має властивість об’єднувати серця закоханих.

Казкові сюжети – з реального життя

У різні роки про твори Василя Шкірі схвально відгукувалися Іван Чендей, Петро Скунць, Іван Долгош, Василь Басараб, Іван Хланта, Мирослав Дочинець, Євген Баран, Василь Кохан, Лідія Повх, Юрій Шип, Маргарита Меденці, Федір Зубанич та інші майстри пера.
Високу оцінку творчості Василя Шкірі дала дитячий письменник Лідія Повх: «Орієнтація героя на сучасність – основна ознака творів цього автора. Василь Шкіря залишається вірним головній рисі казки як жанру – він розв’язує у своїх творах важливі моральні проблеми, прослідковує боротьбу добра зі злом у новому часово-культурному форматі. Казкові прийоми – гіперболізація, переміщення у часі і просторі, персоніфікація тварин та явищ природи – слугують письменнику особливим ключем до дитячої душі. Гуманність, ліризм, основні психодіяльні та психоповедінкові стереотипи, властиві нашому національному характеру, притаманні й героям цього автора».
Так, наприклад, у казці «Добромін» йдеться про таємничі ліки, здатні з лихого, недоброго звіра, яким є, скажімо, хитра Лисичка, зробити ідеально добру істоту. А у казці «Лісовий детектив» їжачок допомагає звірятам розслідувати «темні» лісові історії, виручає з біди».
Василь Шкіря зізнається, що творити казкові сюжети йому допомагає саме життя.
Торік письменник-казкар був удостоєний Почесного лицарського звання ужгородського видавництва «Карпати» із врученням медалі «Лицар книги» за №1. А оце буквально днями приємна новина надійшла з м. Берегово: там проходив ХІV обласний фестиваль-конкурс дитячого та юнацького театрального мистецтва «Юні зірки Мельпомени», де аматорський музично-драматичний театр «Пролісок» Іршавського районного будинку культури зайняв друге місце серед 13 колективів Закарпаття. Вихованці Василя Філеша інсценізували п’єсу Василя Шкірі «Іван Сила і брати-розбійники». Родзинка полягає в тому, що більшість колективів ставили п’єси відомих українських і вітчизняних класиків. А В. Шкіря написав свою казку на місцевому матеріалі. Тут і Карпатські гори, і ліси, і полонини, і потічки, що несуть свої води у швидкоплинну Тису, і місцева говірка, і знайома з дитинства пісня. Глядачі проводжали юних артистів тривалими, бурхливими оплесками.
І наостанок відкрию невеличкий секрет для дітей: зараз Василь Шкіря напружено працює над новою книжкою «Житіє Зайчика-контрабандиста»...

Андрій ДУРУНДА, письменник
Категорія : Культура


Loading...
загрузка...