Чому закарпатські чоловіки знімають руки на власних матерів
Мати – найрідніша, найдорожча людина. Здавалося, хто, як не син повинен її оберігати, захищати та радувати.
Утім нерідко саме діти, коли виростають, стають для жінок головним болем… а поміж ними знаходяться і такі, що підіймають руку на тих, хто дав їм життя. Хоч це аморально, хоч це немислимо, хоч це протизаконно, та сімейні кати навіть не погоджуються з рішенням судів, які виносять їм справедливі вироки і називають саме домашніми насильниками. Усі три випадки, які розглянув «Карпатський об’єктив» трапилися у попередні роки і щодо всіх них підсудні оскаржували рішення. Кінцевий вердикт судами було поставлено аж у грудні 2022 року.
Тож чому закарпатці б’ють матерів? Чому їм навіть не соромно за свої вчинки? Чому в них вистачає нахабства подавати на апеляцію і домагатися зміни вироку?
Біда не учить. Штрафи насильників не зупиняють
2019 рік. Ужгород. Виклик до правоохоронців. На місце події одразу ж виїхала патрульна поліція Закарпатської області. Заплакана літня жінка повідомила про знущання над нею рідним сином. Чоловік уже далеко не хлопчик… У період із 15 січня 2019 року по 27 травня 2019 року ображав літню матір, принижував її, бив та погрожував прикінчити. Патрульні перевірили дані про зловмисника у базі «Армор» і з’ясували, що ужгородця вже неодноразового притягали до відповідальності за вчинення насильства в сім’ї. Щоразу на адресу матері він висловлювався нецензурною лайкою, гамселив її та погрожував фізичною розправою.
Нарешті під час суду, який відбувся нещодавно, свою провину чоловік визнав і нібито розкаявся. Утім чи каяття було щирим – покаже життя.
Суд визнав ужгородця винним і засудив до 1 року позбавлення волі, однак вирок замінив на більш лояльний – однорічний іспитовий строк. Якщо протягом цього часу він не вчинить нового правопорушення, так і залишиться на волі.
***
Із березня по червень 2019 року здіймав руки на неньку і мешканець Перечинщини. 37-річний чоловік систематично здійснював психологічне та фізичне насильство у родині. Закарпатець уже притягався до відповідальності за крадіжки та домашнє насильство. Утім складені адмінпротоколи на нього аж ніяк не вплинули.
30 вересня 2021 року, 12 липня 2022 року та 10 вересня 2022 року він знову побив матір, ображав її, кричав на неї, принижував.
У суді 22 грудня 2022 року свою провину визнав і розкаявся. Суд визнав чоловіка винним у домашньому насильстві і засудив до 150 годин громадських робіт.
***
Наприкінці минулого року Закарпатський апеляційний суд залишив без змін вирок місцевого суду щодо обвинувачення мешканця Рахівщини, який, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, неодноразово вчиняв психологічне домашнє насильство щодо своєї 84-річної матері.
Чоловік лупцював неньку аж протягом двох років і ще два роки оскаржував рішення суду, який визнав його винним.
Як зазначено в матеріалах справи, рахівчанин протягом 2018-2020 років регулярно вчиняв вдома скандали з бійками, нецензурною лайкою принижував немолоду жінку, щоразу при цьому погрожуючи їй фізичною розправою. Через це його аж тричі притягали до адміністративної відповідальності за домашнє насильство. Проте штрафи на поведінку агресивного і ласого до скандалів закарпатця аж ніяк не вплинули. Він продовжував діяти у тому ж дусі і знову й знову провокував вдома конфлікти.
У результаті чергова сварка закінчилася новими побоями… Мати не витримала і викликала правоохоронців, які вкотре склали на зловмисника протокол. Це було у 2020 році. Після цього поліціанти відкрили кримінальну справу, оскільки приборкати норовливого чоловіка адмінвідповідальністю було неможливо.
Вироком Рахівського районного суду чоловіка засудили до 3 місяців арешту.
Із таким покаранням закарпатець не погодився, незважаючи на те, що за побої матері вже не раз притягався до відповідальності. Він просив суддів замінити йому арешт на громадські роботи. Готовий був відпрацювати цілих 240 годин.
Утім апеляційний суд на таку зухвалу пропозицію не пристав і залишив вирок попередньої інстанції без змін. Тож чоловікові таки доведеться посидіти в тюремній камері і переосмислити цінності життя та ставлення до матері.
Що керує насильниками
Тож чому чоловіки знімають руки на близьких? Чому з такою зневагою ставляться до найрідніших людей? Чому штрафи їх не зупиняють? Чому їм не лячно знущатися над тими, хто дав їм життя?
Зрозуміти таку аморальну поведінку звичайна людина зі здоровою психікою не може, бо вона аж ніяк не вкладається у голову. Тому «Карпатський об’єктив» переадресував ці запитання психологині з Ужгорода Тетяні Смирновій.
«Причин може бути декілька, – наголошує вона. – Але перша і головна те, що ці чоловіки з юного віку бачили насильство в родині на власні очі і не вважають побиття чимось дуже страшним для себе. Це, у їхній уяві щось таке, ніби хтось у їхніх жертв перед носом помахав пальцем і сказав: «Но-но, не можна!». Особливо, якщо напередодні вони хильнули зайвого і під дією алкоголю взагалі контролювати емоції не можуть. У них, простими словами, порушений такий собі «спусковий механізм» і вони абсолютно не усвідомлюють межу, що робити можна, а що – категорично заборонено. Через це їх не вчить ні штраф, ні вирок суду, ні просте пояснення», – наголошує вона.
Психологиня додає, що корінь будь-якого зла потрібно шукати у дитинстві.
«Я в жодному разі не виправдовую насильство, це – абсолютне зло. Утім чоловіки, які потім гамселять дружин, співмешканок, матерів бачили це у своїй родині. Нерідко батько міг бити матір, або навіть обоє батьків могли жорстоко за допомогою фізичної сили карати за дрібні провини власну дитину. У голові цього хлопця все перемішалося і потім, коли він виріс, також почав діяти звичними для себе методами. Це – не особиста, а перейнята в оточення модель поведінки. Дуже рідко трапляється таке, коли насильник виростає у родині, де ніколи в житті не бачив побиття чи серйозних скандалів», – запевняє пані Тетяна.
Крім того, за її словами, «спускати на гальма» таку поведінку в сім’ях не можна ні в якому разі, бо це може рано чи пізно призвести до великої трагедії.
«Часто людиною, яка скоює насильство керує бажання справедливості. Їй здається, що її ніхто не розуміє, її всі ображають і вона хоче за допомогою сили відновити баланс. Утім це зовсім не так. Навіть якщо опонент помиляється, він має повне право як на власну думку, так і на помилку… А будь-які конфлікти можна вирішити цивілізовано, навіть не підвищивши голос… Тим більше у колі рідних людей. Насильство – це використання власної переваги, аби знецінити іншу людину, це свідоме ігнорування її потреб та почуттів. Тому викликати на насильника поліцію – цілком нормально. Звичайно, дуже добре, якщо є така можливість, звернутися до фахівця-психолога, аби розібратися краще і в собі, і в людині, яка є аб’юзером. Не можна допускати насильства і щодо дітей. Якщо фізична сила застосовується між подружжям, то краще такі стосунки одразу припинити. Якщо мати зазнає придушення волі з боку сини чи доньки, варто їхнє спілкування бодай тимчасово припинити, навіть якщо одному з двох доведеться піти пожити кудись до інших родичів, або винайняти житло».
Як запевняє психологиня, зараз у області є спеціальні центри, які надають підтримку тим, хто постраждав від домашнього насилля.
«Крім того, існує гаряча лінія, куди можна звернутися з питань домашнього насильства. Номери телефонів: 0 (800) 500 335 і 116 123 – із мобільного. Це безкоштовні номери, на які можна телефонувати на всій території України», – запевняє вона.
У будь-якому разі терпіти знущання над собою недопустимо. Кривдник мусить бути покараний, а жертва повинна розуміти, що наодинці зі своєю бідою її ніхто не залишить. Навіть незнайомі люди готові розрадити та допомогти!