Як закарпатка через ревнощі поламала синові долю

квітня 14 / 2018
Як закарпатка через ревнощі поламала синові долю

Коли батько покидав квартиру, Павло чіплявся за поли його пальто і несамовито кричав і заходився плачем. Але батько на це не зважав – він переступив поріг квартири і зачинив за собою двері назавжди. Більше вони з матір’ю його так і не побачили ніколи. Тоді Павлові було тільки два роки. Він цю подію більше згадує з розповідей мами. Але травма від того дня зосталася на все життя, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Тож згодом він поділяв роки самотності із мамою. Купляв додому продукти, прибирав квартиру – тільки щоб матері було легше сприймати відсутність тата.А мама не могла ним натішитися – який він у неї добрий та розумний. Це зовсім не було перебільшенням. Та ж його навіть інші матусі ставили у приклад своїм нечемним синочкам.

Але життя змусило його йти до своєї мети більш рішуче, як це робили інші його однолітки. Тож не дивно, що сталося так, як він про це і мріяв. Вже в 25 він став директором великої фірми. Тому тепер вже міг утримувати і себе, і матір. Матері він не відмовляв ні в чому, бажаючи хоч якось компенсувати її одиноке життя.

Але у 26 він важко захворів. Йшлося про важку хворобу крові. І лікарі не давали майже жодного шансу на одужання. Мати в лікарні не відходила від нього ні на крок. Але він марнів у неї на очах.

Та все змінилося тоді, коли до лікарні прийшла нова медсестра – Люся. Вона була така сонячна! Посміхався до неї і Павло. У очах хлопця знову засяяла надія. І справді, з дня на день його стан поліпшувався. Він просто дихав цією дівчиною. І почав одужувати. Про це свідчили навіть аналізи.

Лікарі не могли пояснити причини цього одужання. Але факти промовляли самі за себе. Показники його крові наближалися до норми. Тож Павла вирішили виписати додому, щоб він лікувався надалі амбулаторно.

Павло журився тільки про одне – чи згодиться Люся надалі приходити до нього. Люся згодилася. Ірина Петрівна бачила, що між ними спалахнуло кохання. Це її і тішило, і лякало водночас. А коли Павло заявив, що вони одружуються, вона поставила синові ультиматум – або я, або ця твоя дівчина.

Павло був дуже збентежений. Він зовсім не чекав такого повороту подій. Намагався заспокоїти, розрадити, з’ясувати, що сталося. Але мама стала вигадувати всілякі нісенітниці.

Цього ж дня вона почала свою підпільну роботу. Їй було соромно, але вона шпигувала за Люсею. І коли десь ніби випадково бачила, що вона привіталася з якимось чоловіком, намагалася це зазнімкувати на телефон. Звісно, всі ці так звані докази вона потім виставляла перед сином.

– А от дивися, твоя Люся посміхається до всіх, а ти собі чомусь науявляв Бог знає що. Та вона плете інтрижки з усіма лікарями, – накидала вона все нові звинувачення на невинну дівчину.

Одного разу навіть заплатила одному молодику. Попросила його зіграти роль коханця Люсі. Вона точно розрахувала, коли Павло буде в центрі міста. І знала, коли дівчина закінчує чергування. Таємний коханець, якого звали Владиславом, мав одразу ж підхопити дівчину під руку і пройтися з нею перед очима Павла. Все це він виконав бездоганно.

Якщо б Павло був більш уважнішим, він би побачив, що Люся збентежена таким от несподіваним залицянням. Але ж у кохання очі гарячі. Тож він все це й прийняв за чисту монету. Дарма дівчина потім намагалася щось йому пояснити. А ще плакала, що вона вагітна від Павла. Хлопець не міг і не хотів у це повірити. А матір навіть не зупинила звістка про вагітність Люсі.

…Минуло 10 років від часу тієї сварки. І от маємо чотири поламані життя. Люся потім вийшла заміж, але в її дитини довго не було батька. Одружився і Павло – не на комусь, а на дочці прокурора.

Хай крізь зуби, але Ірина Петрівна погодилися на цей шлюб, бо ж він був престижним. Але між нею та сином пробігла чорна кішка. Їхні стосунки стали вкрай прохолодними. Кудись поділася це безмежна синівська любов, якою вона колись так тішилася.

Живе вона самотньо. Син із внуком приходить тільки на день народження. Хоча гроші часто все ж скидає їй на картку. І телефонує щодня, чи їй щось треба. Так, він у неї ввічливий, але вже не люблячий син. А все сталося через страх втратити сина, через жадобу ділитися ним ще з кимось іншим. Таке часто буває у розлучених жінок, яким доводиться самим тягнути дитину на собі.

Одного разу я бачила і Люсю із сином, коли вони стояли в черзі в магазині. І от Павло випадково пройшов повз них. Він кинув стривожений погляд на сина, але малий подивився на нього так неуважно, як на чужого дядька. Видно, Люся так ніколи йому і не зізналася, хто його справжній батько.

Олена ДАНЦЬО
Категорія : Суспільство

Залишити Коментар