Сільські пенсіонери оскаржили дії міліціонерів і виграли суд

жовтня 26 / 2013
Сільські пенсіонери оскаржили дії міліціонерів і виграли суд

60 тис. грн зобов’язали виплатити із Держказначейства 67-річній Ганні та 73-річному Іванові Зубавленкам, у яких два роки тому на городі в компостній ямі знайшли кілька стебел конопель...

60 тис. грн зобов’язали виплатити із Держказначейства 67-річній Ганні та 73-річному Іванові Зубавленкам із с. Неслухів Кам’янка-Бузького району Львівщини. Два роки тому на їхньому городі в компостній ямі знайшли кілька стебел конопель. Порушили кримінальну справу. Пенсіонери оскаржили дії міліціонерів і виграли суд.

Село Неслухів за 7 км від райцентру. Транспорт туди їздить погано. Щоб дістатися на роботу до Кам’янки-Бузької, люди йдуть 2 км до львівської траси. Там сідають на автобус.

Із маршрутки виходжу з місцевою 50-річною Марією Іванчин.

— Село велике, десь більше тисячі народу. Багато магазинів, садок, сільрада, школа. Тільки з добираннями проблема, — розповідає дорогою. Несе пакети із продуктами. — Наше село відоме. За часів колгоспів у ньому була станція плодових саджанців. За ними досі з усієї області приїжджають. Але тепер більше питають про коноплі, — сміється.

Неслухівська сільрада в одному приміщенні з дитсадком. У будинку два входи. Біля одного на кущах сушаться дитячі рожеві колготи. У другій половині біля калорифера гріються секретар Віра Будайчик та бухгалтер Ірина Коваль.

— Тепер село вже трохи стихло. А як бабу забрали, всі про них говорили, — каже Ірина Коваль, 37 років. — Жаліли люди ту сім’ю. Не могли вони сіяти коноплі. То, певно, були якісь самосіви. Колись у селі вирощували коноплі. Але то давно. Баба моя розказувала, що з конопель мотузки робили, олію, навіть молоко.

46-річна Віра Будайчик бере зі столу товсту папку з документами.

— На початку вересня прийшов вирок суду. “Ганну Зубавленко виправдано”, — читає з притиском на останньому слові. — Тепер бабулька, як приходе в сільраду, то аж світиться. Добилася правди, ще й гроші получить.

Стара дерев’яна хата Зубавленків вимащена глиною і вапном. На подвір’ї трактор і вантажівка. Гавкає чорне цуценя. На шум із комори виходить господиня.

— Чого, Гудзя, репетуєш? — забирає пса за ланцюг і підтягує до буди. — Він нікого на поріг не пусте. Ланцюг навмисне довгий дали, аби до стежки доставав.

На обійсті стайня, комора та невеликий недобудований цегляний будинок. Біля трактора, в бурячанці, пасуться коза й кури.

— Не встигла свиньом дати. Але нічо, не здохнут. Ходіт до хати, — запрошує Ганна Леонідівна. Обтріпує від трави старий синій халат. — Шойно з поля приїхали. Бульбу збираєм. 2 гектари поля маєм, шість свиней, дві корови — Ласуню і Мілку. Ще козу Маньку, курок пару штук, пси. Нема сі часу в голову почіхати, — поправляє в хустку розкуйовджене фарбоване каштанове волосся.

У хаті стіни облупилися, під стелею — діри. Підлога де-не-де провалюється. Стара піч присіла, відстає плінтус. Є кольоровий телевізор із тюнером від супутникової антени.

— Самі бачите, ніц не робимо. Бо нема за що, — Ганна Зубавленко прибирає з дивана старі спідниці. Сідає поруч із чоловіком. Іван Михайлович витирає об штани брудні від мазуту руки. — З пенсії особливо сі не розженеш. Во як дадут нам тоті 60 тисяч, то в Солотвино або Трускавець поїдемо зі старим. Будем лічитисі.

— Може, на подвір’ї щось зробимо. Бо бардак кругом. Трактор ломисі, — каже 40-річний син Руслан. Вмощується навпроти батьків на кріслі зі шматтям. У Зубавленків є ще двоє дітей. 35 -річний Роман підробляє на будовах. 45-річна Світлана — інвалід ІІ групи дитинства, не працює. Живуть у Львові.

— Ніяке подвіре! Ніякий трактор! Самі робіт. Тоту всю господарку не так легко тєгнути, — злиться жінка. — Дід через тоту коноплю гет здоров’я втратив. Уже ні сили не має, ні пам’яті. А був ого-го який! Як у Львові робив шофером, самих начальників возив. Тоди були часи, що всі любили горівку пити. А мій не пив, не курив. 30 років на службі проробив. 10 років був депутатом міськради в Львові. Нагороду добровольної дружини має.

— Поважали нас, а тепер преступніків зробили, — каже господар. Брудним рукавом втирає очі, що сльозяться. У Львові він працював водієм, дружина була кастелянтшею в будівельному тресті комунгоспу.

— Ваню, чого ти, то всьо я винна, — Ганна Леонідівна його обнімає. — Не треба було тих чортів пускати на подвіре.

Два роки тому 27 вересня до Зубавленків прийшли троє працівників міліції в цивільному. Сказали, що шукають украдений культиватор. Подружжя мало трактор, тому до них попросилися ­оглянути подвір’я та город. У компостній ямі знайшли кілька стебел гнилих конопель. Наступного дня гукнули понятих. Порушили кримінальну справу за вирощування та збут наркотиків.

— Надурити мамку хтіли, гроші збрити. А звідки ті гроші? Хіба хату продати, — каже Руслан. Голосно шепче біля вуха батька, щоб дав грошей на сигарети. Той витягає з внутрішньої кишені старої спецівки кілька дрібних купюр. Єдину “двадцятку” віддає синові.

— Зіллє знайшли в вересні, а в грудні повестки мені стали проходити. Але так: засіданє на 8 чи­сло, а повестка на 10 прийшла. Ну во, за то, що я сі не з’явила вчасно, слідчий мене і закрив, — продовжує мати.

Ганну Зубавленко дев’ять днів тримали в слідчому ізоляторі.

— Що я сі там уже натерпіла. Спочатку хтіли до Львова везти. Возили туда-сюда. А то зима, холодно. Машина сі ломе на каждім кроці. Сім годин, сволочі, катали. А тоді завезли в Кам’янку-Бузьку. Камера — страшна, як буда. Зимно, одна лавка, вікно сі не втворує. Всю мене обшукали. Навіть резинку з колготок сказали зняти. Їсти раз в день давали, і то якесь скисле. Туалєт смердів страшно, бо забитий. Перед останком казали: “Бабо, в нас буде провєрка. Би ти казала, що в нас добре годуют і водєт гуляти”. Я сі на то не погодила.

— Вони і мене посадити хтіли, але я слабий. Як взнав, що бабі моїй 12 років світить, серце прихопило. У кардіологічний центр попав. Давлєніє 220 на 120 скочило — інфаркт, — розказує Іван Зубавленко. Хапає пульт від телевізора, хоче увімкнути. Дружина відбирає. — Я знаю, що то я винен. Тра було ще тоди, як вони протокол просили на подвіру підписати, ніц не підписувати. Але я сі забояв, що будут мене бити. По телєвізору вон показуют, що в ментярні людей луплєт, як псів.

— Та, може би, тебе не били старого, — каже жінка. Скидає калоші, поправляє зсунуті залатані шкарпетки.

— Нє, гладили би! Мені тут на подвіру один

казав: “Не хоч тут, то в Кам’янці, дідок, всьо підпишеш”.

— Проти одного того міліціонера, що до нас приходив — Медведя, справа зараз порушена. Його з міліції вигнали. У Львові судєт, п’ять років йому світить. Але він молодий, ніц не винен. Його підіслали начальники, аби заробити на бабі. Чула м, що за таке вони 5 тисяч долярів берут.

Господиня поза стайню прямує на город. Показує компостну яму завширшки 1,5 м.

— Туво вони сі рили. Що, тут годен для продажу наркотики ховати? Думаю, нас хтось здав. Може, де наша сваха? Мій син молодший Ромко з її доньков розвівсі. То тепер мают, певно, зло на нас. Але не буду грішила, бо м за руку не злапала.

Колишня сваха Зубавленків Степанія Романишин живе на іншому кінці села. Ворота зачинені.

— Може, вони на полі. Нікого від ранє не вижу, — каже сусідка через дорогу, називається Галиною. — У Стефи дочка хвора середуща. Може, з нею куди поїхали? То дуже порядна сім’я. Їхня молодша Леся була за Зубавленковим Ромком. Мають троє дітей. Але він сильно її бив, то розвелися, — спирається на палицю. — Нє, Стефка ніяк не могла здати Ганку. Бо вона туди не йде і знати її не хоче. Та Ганка трохи прикра баба. І сини її такі, не дай Боже, — ні до роботи, ні до життє.

— У районі багато випадків з коноплею є. А в Неслухові це перший, — розповідає дільничний міліціонер села Неслухів 33-річний Андрій Гарасіка. — Я точно не знаю, бо був у відпустці. Не думаю, що баба з дідом коноплю садили. Можливо, там були замішані їхні сини. Бо в них не ідеальна репутація. Старший в тюрмі сидів, а молодший — страшний дебошир.

Отримають компенсацію за незаконне затримання і судову тяганину

Одразу було зрозуміло, що придбання наркотиків, зберігання в особливо великих розмірах, збуту та змови з групою осіб не було. 60 тисяч гривень — це грошова сума за кожен день під вартою. І окремо — відшкодування за всі місяці судової тяганини, — пояснює адвокат 44-річний Олег Мицик.

— Зубавленки перші, хто отримають компенсацію за незаконне затримання та судову тяганину, — каже адвокат Наталя Гурковська, 37 років. Вона веде справу правозахисника Дмитра Гройсмана. 2010-го його звинуватили в поширенні порнографії та нарузі над державними символами. Два місяці тому Гройсман помер від хвороби серця. Адвокат домоглася його посмертного виправдання. Тепер готує позов на оперуповажених, які здійснювали обшук, та експертів — за незаконні висновки. Вимагає грошової компенсації родичам потерпілого.

60 тис. грн Зубавленкам поки що не виплатили. Держскарбниця подала зустрічний позов. 17 листопада відбудеться апеляційний суд.

Gazeta.ua
Категорія : Суспільство

Залишити Коментар